До справжнього козака Мамая - Мої статті - Каталог статей

Далі крім традиційного покладання квітів до пам’ятника Богдану Хмельницькому козаки рушили до Знам’янки, щоб взяти участь в урочистому закладанні першого каменя та освячення хреста на місці майбутнього храму УАПЦ, а потім помандрували до святої землі, що манить до себе таємницями історичного минулого та незбагненим піднесенням духу є не лише в далеких землях, але і у нас в Україні, до Мамаєвого Яру.
До таких місць в нашій державі належить Хортиця, Канів, Берестечко, Батурин та Глухів, Крути і інші місця дорогі серцю кожного справжнього українця. На Кіровоградщині до ряду таких без усякого сумніву належать поле Жовтоводської битви, козацькі хрести та Мамаїв Яр, де три року тому руками місцевих козаків з Богданівни та Цибулевого і активістів УНП було споруджено меморіальний курган с хрестом та пам’ятний знак на місці загибелі легендарного козацького ватажка, що насправді був історичною особою. Легенди і пісні саме про чорноліського Мамая відомі були давно, але те , що в легендах „не буває диму без вогню” до уваги сприймали не всі. Саме це підтвердили історичні джерела, які повідали про життя та подвиги реально існувавших і живших у ХVІІІ столітті Василя та Марка Мамаїв, що носили прізвище легендарного для всього українського люду козака-пісняра з кобзою, що став легендарним персонажем з уживаного побутового народного живопису.

Ще в кінці 60-х років минулого століття з’явилася перші публікації про факт існування Мамая, історичної особи з чорноліських країв. Потім про це чомусь на певний час призабули, або замовчали навмисно, бо в ті часи говорити про українських героїв боровшихся проти колонізації рідної землі у радянські часи вважали недоречним . В радянські часи підносити національний та козацький дух в плани комуністичної влади зовсім не входило і все робилося навпаки і в протилежному руслі. Але шило в мішку спокійно лежати не може, і вже в 90-х роках, коли про це писати можна було безпечно для власної долі без участі всякої сміливості, патріотизм сам собою висвітив згадані факти. Після появи перших публікацій в загальноукраїнських виданнях і місцеві краєзнавці через козака-науковця Олександра Босого та автора цих рядків почали потроху дослухатися до відгомону реальних історичних подій навколо Чорного лісу.
Життя сотника Мамая в реальності було трагічно обірване російськими колонізаторами. Саме таке чітке визначення, а ніяке інше, може розкрити трагізм і сутність останніх годин його життєвого шляху. Захопивши його в полон, після жорстоких катувань знесилене та змордоване, скривавлене тіло кати кілька кілометрів тягали по землі, прив’язавши до коня, а потім кинули напризволяще на поталу диким звірам. Звірі в людському обличчі вчинили насправді по-звірячому. Такими методами вели росіяни колонізацію запорожських земель та так карали нескорених нею. Місцеві селяни під покровом темряви таємно поховали тіло сотника, не насипавши навіть могильного горбка, щоб уникнути покарання самим та подальшої потали над тілом загиблого героя. Так і залишилося місце поховання сотника Василя Мамая (за іншою версією Марка) таємницею історії. Лише народні перекази майже два з половиною століття зберігали пам’ять про загальне місце тих подій, яке, на жаль, не можна зараз окреслити чіткими певними топографічними координатами.
Коли в позаминулому столітті будували залізницю, то своїм краєм вона пройшла по околиці Мамаєвого Яру, де виник і одноімений полустанок. Ніхто зараз і не дивується, що саме в цій місцевості, де згаданим чином упокоївся сотник Мамай неодноразова на залізниці траплялися неприємні пригоди з людьми та потягами. Потім цей злощасний переїзд на залізниці ліквідували.

Топоніміка пов’язана з цим історичним іменем раніше була ширшою, але за радянських часів назви сіл носивших ім’я козацького сотника Мамая тишком нишком стерли з мапи області шляхом перейменувань та об’єднання населених пунктів. Та народна пам’ять річ зовсім інша і не піддається ідеологічним диверсіям та ревізіям.
Саме після повернення певній частині громадян моментів справжньої не викривленої історії стало можливим встановлення в Мамаєвому Яру пам’ятного хреста на кургані насипаному руками козаків. Крім згаданого хреста на другому боці яру встановлений меморіальний камінь. Саме коло нього і пройшли цьогорічні урочистості. Але характерним є те що влада у них незважаючи на державний рівень свята не взяла ніякої участі… Дива якісь в Україні, зокрема і на Кіровоградщині, бо коли влаштовується якесь «гучне козацьке шоу» з рядженими то козаків не завжди кличуть. Явище «мухи і котлети» окремо поїдає державні кошти, що списується саме на тих козаків, які про це можуть лише здогадуватись. Об’єднання з брудними осколками, що як щепки від сокири відокремилися від козацтва вряд чи спрацює, але саме вони вдало використовують ту ситуацію липнучи до «пирога» та користуючись мідійними ресурсами, які іноді бувають під контролем, наприклад, УРК та фактично пропарадують поширення занепаду в козацькому середовищі.
До справжнього козака Мамая, на щастя, приїхали лише козаки Буго-Гардівської паланки Українського козацтва і таке явище вказало хто насправді справжній, а хто париться по інших закутках.
А ще після встановленого хреста та пам’ятного знака козаку Мамаю машиністи потягів, що проїздять мимо дають козакові салют гудком...