Кіровоград перебував у німецькій окупації 2 роки і 5 місяців - з 5 серпня 1941 р. по 8 січня 1944 р. За окупаційним адміністративно-територіальним поділом Кіровоградщина була поділена на кілька гебітів. Кіровоградський гебіт складався з Кіровоградського, Аджамського, Великовисківського та Компаніївського районів. Він входив до складу Миколаївського генеральства, яке було підпорядковане "Райхскомісаріату Україна". Створена у перші дні окупації Кіровоградська міська управа була підлегла Кіровоградському гебітскомісаріату, який очолював німецький гебітскомісар. У деяких питаннях вона підкорялася міському та польовому комендантам, якими теж були німецькі офіцери. Польова комендатура знаходилася на розі вулиць Великої та Двірцевої (тепер - К.Маркса та Леніна), у приміщенні сучасної стоматполіклініки. Комендант міста займав будинок № 4 по вул. Миргородській (Калініна), другий від вул. Шевченка, де донедавна була бухгалтерія наросвіти, а потім - дитсадок. Гебітскомісаріат та міська управа розміщувалися в адмінбудинку на площі Кірова.
  Апарат міської управи був сформований з ворогів радянського ладу, в основному української національної орієнтації та осіб німецького походження, так званих фольксдойче. У 1943 р. вона була перейменована на українську допоміжну управу і повністю втратила можливість самостійно вирішувати будь-яке питання. Але у вересні Кіровоградська міська управа успішно провела перейменування вулиць міста. На карті Кіровограда того часу зникли імена Маркса, Леніна, Сталіна та інших комуіністичних авторитетів, але й не з'явилися вулиці Гітлера та його кумирів і поплічників.
  Намагаючись увічнити у назвах імена діячів української культури та історії, міська управа не стала за більшовицьким прикладом нашаровувати їх на об'єкти історичного центру міста, якими жили й дихали багато поколінь городян. Старовинним вулицям були повернені їх старі назви. Тільки вулиця Шевченка, єдина з центральних, уникла відновлення історичної назви - Петрівської. Авторитет Т.Г.Шевченка серед українців залишався непохитним за будь-яких режимів.
  Всі вулиці Кіровограда, вперше за історію міста, офіційно отримали назви українською мовою.
  Які ж власне українські назви, зниклі в пізніші часи, існували в окупованому місті?
  На Ново-Миколаївці це були Ново-Українська (тепер Варшавська), Гайдамацька (Осипенко), Крюківська (Сєрова), Нарізна (Бабушкіна), Румянцева (Куйбишева), Білоцерківська (Тельмана), Львівська (Левановського), Троїцька (Профінтерну), Ливарна (Степанова), Гонти (Воровського), Наливайка (Колгоспна), Миколаївська (Червонозорівська), провулки Миколаївський (Котовського) та Чугуївський (1 січня); на Некрасовці - Максима Залізняка (Партизанська), Винниченка (8-го березня), Придорожна (Желябова); на Кущівці - Полуботка (9-го січня), Кущівська (Герцена), Галицька (Чернишевського); на Арнаутовці - Лисенка (Паризької Комуни), пров. Диканський (Першотравневий); на Озерній Балці - Запорозька (Соціалістична); на Балашівці - Кропивницького (Дніпровська), Богуна (І.Франка), Диканська (Першотравнева).
  У деяких з цих назв згодом знову виникла потреба, але прецедент 1941 року чи забувся чи, що імовірніше, взагалі не був відомим офіційним назвотворцям, тому назви отримали зовсім іншу прописку. Наприклад, Львівська вулиця опинилася на Лелеківці, Миколаївська - на Балашівці, Ливарна - у с. Новому, Чугуївська - на Кущівці, Чернігівська - на Катранівці.
  Тільки з набуттям державної незалежності знову з'явилися на карті міста вулиці Винниченка (проспект), Богуна та Гонти. Останні два аж у Лелеківці, яка ще не так давно був окремим населеним пунктом. Без вулиць залишились козацькі ватажки Северин Наливайко та Максим Залізняк. Не має місто у наш час і вулиці "сонця української музики" М.В.Лисенка.
  Багато вулиць, названих за радянських часів іменами видатних діячів російської культури, літератури, музики і науки у період окупації зберегли свої назви: Добролюбова, Салтикова-Щедрина, Тургєнєва, Павлова, Меделєєва, Ломоносова на Балашівці, Ціолковського, Бєлінського, Мічуріна, Короленка на Ново-Миколаївці, Нікітіна (тепер Маяковського), Некрасова, Чехова, Толстого, Пірогова, Лермонтова на Некрасовці, Чайковського на В.Балці, Мєчнікова на Кущівці, Глінки на Н.-Олексіївці.
  Дивно, але зберегло назву і саме місто, хоча були спроби його перейменування. Саме у 1941 р. вперше виникла пропозиція назвати Кіровоград Тобілевичами, про що писалося тоді на шпальтах газети "Український голос". Німецька влада в основному була байдужа до назв, аби тільки вони не рекламували більшовицьких вождів. Адже у цьому випадку вони не погодилися на перейменування. Німців вдовольняла фонетична звучність назви Кіровоград і вони затулили очі на її походження. Та й називати давнє місто на сільський кшалт, ще й не місцевий, а якийсь поліський, якщо не сказати білоруський за лексичною моделлю, було очевидно недоречно. Як бачимо, магія назви Кіровоград діє не тільки на комуністів, а й на їх запеклих ворогів.

Шляховий К.В. - старший науковий співробітник відділу історії