Шановні депутати! Уже дев'ятнадцятий рік ми живемо в незалежній Україні. Здавалося б, нові покоління, що народжуються в цей період, мали б дізнаватися про сумнозвісний режим Леніна-Сталіна-Брежнєва з підручників історії, і аж ніяк не з нашої дійсності. Але радянське минуле, позначене такими злочинами влади, як Голодомор і репресії, нехтування конституційними правами і свободами громадян, чомусь і досі нагадує про себе назвами вулиць, площ і, як не прикро, нашої маленької столиці. Ви можете це змінити, й на те у вас є всі підстави.
Звертаю вашу увагу на особу Сергія Кірова (Кострикова). До нашого міста він не мав жодного відношення, ніколи його не відвідував навіть проїздом. Про те, що таке місто є в українських степах, він міг лише знати, адже неподалік нього знаходилася батьківщина другої в партії більшовиків після Леніна людини, пізніше найзапеклішого ворога Сталіна - Льва Троцького, а в самому місті народився ще один більшовик Шаін Радомисльський (Зінов'єв). Але не тільки це змушує сумніватися в доцільності і далі жити в місті імені Кірова.
За рядками біографії полум'яного революціонера й будівничого "світлого майбутнього", добряче відредагованої компартійною пропагандою, приховується людина, котру без найменших вагань можна ставити в один ряд з найвідомішими диктаторами світу. Це Кірову належать слова про необхідність "карати так, щоб на тому світі був великий приріст населення". Він всіляко підтримував людиноненависницьку політику Сталіна, втілював її в життя. "Чистки мобілізують всі наші сили", - часто повторював він і надсилав до Москви звіти про виявлених і знищених "ворогів". На його совісті - смерть тисяч і тисяч будівельників Біломорсько-Балтійського каналу, яким він опікувався. Причетний він і до організації Голодомору 1932-33 років, оскільки як член Політбюро ЦК ВКП(б) підтримував усі пропозиції Сталіна стосовно посилення хлібозаготівель в Україні в цей період.
Кіров брав участь у червоному терорі у Вірменії й Азербайджані, жорстокому розкуркуленні на Північному Заході Росії. Очоливши другу за розмірами й впливом Ленінградську партійну організацію, він розгорнув масштабні репресії проти мешканців Ленінграда.
Це далеко не повний перелік "заслуг" Сергія Кірова перед тогочасною країною, її народом, перед історією, але і його достатньо, щоб усерйоз говорити про позбавлення нашого обласного центру імені цього "діяча". І приклад ми повинні брати з росіян, котрі провели історичну експертизу з питання повернення місту Кірову його історичної назви Вятка. В підготовленому Інститутом російської історії Російської академії наук документі зазначається, зокрема, таке: "До останнього подиху Кіров залишався сталіністом, заперечував загальнолюдську мораль і зневажав демократію". І висновок: "Збереження в демократичній Росії ХХІ століття його імені в назві міста є очевидним анахронізмом". Нагадаю, що росіяни не побоялися замахнутися й на постать головного ідола радянської доби Леніна, повернувши місту на Неві його історичну назву.
Шановні депутати! У вас є шанс увійти в історію депутатами, котрі відновили історичну справедливість, звільнили наше місто від імені однієї з найодіозніших постатей минулого. До завершення вашої каденції залишається не так багато часу, тож розпочніть процес декіровізації вже сьогодні, і хай не лякають вас розмови про те, що нібито зміна назви ляже додатковим фінансовим тягарем на плечі громадян. Ці розмови, як показує досвід, безпідставні і вигідні лише тим, хто і далі хоче жити під комуністичними символами.
Відомо, що питання перейменування Кіровограда порушувалося щонайменше двічі, але щоразу зависало в повітрі через наше небажання дослухатися один до одного, об'єктивно зважувати аргументи, через побоювання декого втратити виборців лівої орієнтації. Найгірше те, що й досі немає одностайності у питанні, як має називатися місто сьогодні. Переконаний, що будь-яка нова назва, як і нинішня, буде вигаданою, штучною, рано чи пізно знову поставатиме питання про її зміну, а тому єдиновірним є лише повернення місту його історичної назви Єлисаветград. Така світова практика. Це стане початком його широкого відродження, відкриє перед ним нові можливості. Що ж до назви області, то, здається, вона вже сформувалася більшістю наших земляків як Центрально-Українська.
І ще. Прикро, але сьогодні в нашому місті немає пам'ятника численним жертвам того режиму, якому так завзято служив Кіров. Якби не ініціатива громадськості зі встановлення Хреста скорботи на Фортечних валах, не було б куди приходити для поминання безвинно загиблих. Натомість на центральній площі міста вже багато десятиліть бовваніє пам'ятник Сергію Мироновичу. Було б дуже символічно й справедливо відправити його на переплавку та ініціювати виготовлення з його бронзи пам'ятника жертвам сталінізму.

З повагою
депутат обласної ради Валерій М'ЯТОВИЧ.