Загадок майже немає, але за правилами жанру більше сторіччя поспіль трамвайні справи у багатьох містах обростають легендами. Перше спростування таке, що наш рідний кіровоградський (до того єлисаветраградський, зінов’євський та кіровський) не був першим,  ні в Російській імперії, ні в межах сучасної України. Першим в імперії був,за твердженням історичних джерел, київський, до речі раніше за львівський, а сусідній, наприклад,  катеринославський трамвай почав бігати рейками майже на місяць раніше нашого того ж 1897 року.

  Байка за номером два, що наш трамвай знищили німці. Насправді це зробили комусь «дуже рідні» місцеві більшовики у серпні 1941 року, зірвавши депо, щоб німці не каталися на наших трамваях…А можливо, доповнивши вислів вождя, про зерно, паливо та інше. Про  своїх «радянських людей», що залишалися у місті ніхто і не згадував.

 Перший проект побудови кінного трамвая у Єлисаветграді з'явився у 1887 році. Вдруге подібний проект надійшов до міської управи від московського купця П. А. Алексєєва в 1890 році. Втретє,вже  у квітні 1895 року, інженер залізничних шляхів І. А. Ліхачов, виконавчий директор Бельгійського трамвайного товариства в Москві, подав прохання до міської управи про дозвіл прокласти вулицями Єлисаветграда лінії електричного трамвая. У травні того ж року управа дала згоду і підписала угоду з Ліхачовим на побудову та експлуатацію трамвая на 50 років. Зверніть увагу, що  ця тяганина з трамвайними проектами, що тривали довгі вісім року відбувалася у місті саме в роки правління містом Олександром Пашутіним (факт беззаперечний). А нам локшину на вуха про його турботи про місто. Саме через нього місто насправді і втратило ту легендарну першість.

Укладати  трамвайні колії почали у квітні 1897 року. Лінія будувалася одноколійною з роз'їздами. На заводі в Кельні були замовлені перші 5 закритих і 3 відкритих вагони, електрообладнання було змонтоване німецькою фірмою АЕГ.

Регулярний рух вагонів в місті електричного трамвая розпочався 13 липня 1897 року від вокзалу і належав Єлисаветградському електричному товариству, очолюваному київським мільйонером-комерсантом Левом Бродським, котрий виграв конкурс на кращий проект. Перший маршрут «Вокзал – пивоварний завод Зельцера» було прокладено менш ніж за півроку нинішніми вулицями Фрунзе, Леніна, Карла Маркса і Великою Пермською до пивзаводу Зельцера, офіційно електричний трамвай у місті було відкрито 26 липня 1897 року. Для цього міською думою спеціально відведено землю задля зведення трамвайного депо на Великій Пермській – за приміщенням окружного суду, а ще – електростанції в районі Озерної Балки. Вигляд старого трамвайного депо, що зберігся завдяки одній із ранніх листівок одеського видавництва Піковського, зафіксований збоку заводу Зельцера, тож подібний ракурс не лише дає нам змогу спостерігати депо разом із його ремонтними майстернями, а й частину міського пейзажу довкола нього. А це – і контури Грецької церкви, і славнозвісний будинок Заславського, й інші добре вгадувані споруди. Контактну електромережу з відповідним обладнанням та перші вагони (п’ять закритих та три відкритих) замовили у німецькому Кельні, а два причіпних – у тоді ще підавстрійській галицькій Коломиї.

 Перший маршрут від вокзалу пролягав повз лікарню Святої Анни, завод Ельворті, реальне та юнкерське училища, по Двірцевий та Великій Перспективній вулицях через міст, повз окружний суд по Великій Пермській до заваду Зельцера. Трамвайний рух до міського саду тривав лише за теплої пори року, тобто у період з 1 квітня по 1 жовтня. Свою роботу трамвайний маршрут розпочинав із 6-ї години ранку і, вона тривала до 23-ї вечора, а в період із 1 жовтня по 1 квітня – із 7-ї по 22-гу. Другий маршрут від вокзалу пролягав повз лікарню Святої Анни та завод Ельворті, звертаючи на Бульварну, Чигиринську, а далі – повз завод Шиловського – на Безпопівську (Гоголівську)-Успенську, завертав на Олександрівську, а потім і на Преображенську, де, проминаючи єврейську лікарню та ряди скотобоєнь, простував уздовж передмістя Кущівки до вулиці Кримської. Рух цього маршруту тривав від 6-ї години до 22-ї, а з 1 жовтня по 1 квітня – від 7-ї до 21-ї години. Всі зупинки позначалися дошками із відповідним написом, на кущівській же лінії вагони зупинялися за необхідності будь-де.

  У 1899 році збудовано лінію на Кущівці завдовжки 3,6 км, а у листопаді того ж року нею вже курсувало чотири вагони. Загальна довжина всіх ліній Єлисаветградського трамвая складала 9,7 км. У 1901 році в депо було 22 моторних і 3 причіпних вагони, які до цього часу вже перевезли 2045,8 тисячі пасажирів. Вартість квитка для проїзду за одним із маршрутів становила 5 копійок, а з міста до міськсаду або з пересадкою на іншу лінію – 8 копійок. Учнівський квиток коштував 3 копійки (з пересадкою – 6), а діти у віці до 5-ти років (за обов’язкового супроводу дорослих) перевозилися безкоштовно. Право на пільговий проїзд мали робітники промислових підприємств, а всі бажаючі отримували право на придбання здешевленого абонементу. В майстернях при вже згадуванім депо у холодну пору працювала чайна. Штати трамвайного управління складалися із головного інспектора, завідуючого агенцією, завідуючого рухом, бухгалтера та касира. Майже у тому ж вигляді трамвайні лінії з змінами проіснували до початку другої світової  війни, оскільки, радпартійні органи, відступаючи перед окупацією, підірвали електростанцію. Хоча варто ще пригадати, що у період руйнівної громадянської – з 1918-го по 1922-й – рух трамваю  лише тимчасово призупинявся.
  Свідки з старожилів розповідають, як цікаво користувалася трамвайною мережею славнозвісна анархістка Никифорова, більш відома, як отаманша Маруся. Коли вона ту з’являлася, періодично наїжджаючи до  міста бронепоїздом, то наказувала переставляти свій паротяг на міську трамвайну колію, чим при його  появі на вулицях міста  неабияк лякала місцевих мешканців.

Під час подій Української революції рух трамваїв припинився 8 січня 1918 року, а відновився лише 1 травня 1922 року. У цьому ж році на вулиці Гоголя зношені відрізків на головній лінії були замінені на нові. Станом на 1922 рік  трамвайне депо налічувало 10 вагонів, які курсували двома маршрутами: «Вокзал — Пивзавод Зальцера» (№1) та «Центр — Кущівка» (№2). У 1929 році побудовано 3,5 км ліній з центру до Новомиколаївки. Цього ж року в Харкові було придбано 11 вагонів, що дозволило списати найстаріші німецькі вагони фірми «Гербрант».

 У 1940 році довжина трамвайних  колій становила 16,2 км, у депо налічувалося 29 вагонів, діяла одна тягова підстанція та один трамвайний парк, існував також допоміжний трамвайний парк. Діяли чотири маршрути: «Вокзал — Пивзавод Зальцера», «Центр — Кущівка», «Вулиця Леніна — Новомиколаївка», «Пивзавод Зальцера — Міський сад». Три з них мали лише одну колію — діяло 8 роз'їздів. Поворотна петля знаходилася біля вокзалу. У 1940 році був складений проект розширення трамвайної мережі, який здійснити не встигли.

  У 1941 році при відступі радянських військ було підірвано трамвайну електростанцію, зруйновано господарство. Німці при відступі розібрали деякі колії та вивезли їх.  Їх залишки можна було спостерігати серед бруківки ще наприкінці 50-х років. Після закінчення війни, кажуть, що були невдалі, через брак коштів, спроби відновити кіровоградський трамвай. В 1945 році уцілілі трамвайні вагони вирішили передати до Вінниці, але туди вони не потрапили через дорожнечу їх транспортування. Подальша їхня доля невідома.

 Зараз, коли йдеш вулицею Кримською і розповідаєш про рух нею трамвая, молоді кіровоградці з Кущівки здивовано дивляться, і так же не вірять, що саме тут брало початок сучасне місто майже на сто років до закладки фортеці, та що їх предки заснували тут  одне з перших поселень. Від нього в історії залишилася січова назва куреня та назва станиці на Кубані – Кущівська, що є те ж незаперечним фактом, як  і зниклий у місті трамвай.

  В різних джерелах є різнобої в даних про трамвайний рух у місті. Особливо ейфорічно описується першість після Києва та Кишинева.   Губляться відомості про маріупольський, миколаївський та одеський трамвай, але в Херсонській губернії не виключено був першим.  На лічені дні трамвай стартував раніше у Чернівцях та Катеринославі. А до електричного трамваю в  Україні існували кінні, паровий в Києві, бензинові, вантажний в Житомирі та змішаний з залізницею коломийський трамвай.   Через наслідки другої світової війни не лише кіровоградський, але і інші трамваї припиняли своє існування. Деякі трамваї в СРСР існували лише по два роки, а більшість припиняла свій рух через безгосподарність та економічні проблеми.

  У 1997 році  в Кіровограді на вулиці Леніна(колишня Двірцева) біля нині умовної трамвайної лінії,  на честь 100-річчя пуску  кіровоградського трамваю йому був встановлений скромний пам'ятник на згадку.

Анатолій Авдєєв