Відкинувши жарти в бік, як корінний мешканець міста, а  не пришла чи заїжджа людина, багато разів замислювався над історією міста та предків. Виявилася, наприклад, дивна річ, що на вулиці  де я мешкаю, ходять не лише мої діти та я, але ходив мій батько, мій дід, мій прадід, а можливо, а воно мабуть так і було навіть прапрадід. Мало хто може похвалитися такими коріннями. Один з моїх предків навіть підписував лист хваленому розхваленому Пашутіну, складеному Рябковим з вимогою заснувати бібліотеку, якої у місті не було до 1899 року! От вам і Париж у півтора поверхи без бібліотек, музеїв та пам’ятників. А того «розумника» Рябкова, здається, той же  Пашутін через два роки таки звільнив з посади земського землеупорядника( мабуть щоб не був таким розумним). Старе післявоєнне місто 50-х років з рейками від трамваю та без коробок-хрущовок ще виринає з пам’яті дитинства. Чи не мені тягнутися корінням у те ретро та історії міста. Але яка історія насправді? Всі чомусь все забули про те, що було тут до зведення фортеці для оборони краю від… козаків( за книжкою згаданого вище Пашутіна). Нас росіяни від самих нас вирішили охороняти, а насправді самих себе від нас і можливо татар, які сюди завітали у ті час всього один раз.

 Історичні джерела свідчать про наявність населених пунктів на нинішній території міста. В описах мандрівника та академік Йоган-Антон Гільденштедт, що у 1773-1774 роках побував на території Новоросійської губернії. Влітку 1774 року він відвідав Єлисаветинську провінцію, залишивши унікальні за змістом спостереження про поселення, природні та економічні умови краю. Записи академіка є найпершим і повним історичним джерелом, яке дає змогу найбільш точно відтворити початковий період розвитку майбутнього міста. Але там ні слова про Єлисаветград, якому за літочисленням  сучасних горе-істориків повинно бути … 20 років. Невже академік не помітив ціле місто?  Помітив би, як би воно існувало. А була тоді лише фортеця та низка розрізнених поселень навколо, про що він і засвідчив. А до  того, як пишуть  тодішні історики та  сучасні дослідники та краєзнавці існували вже Кущівка, Інгульське(Лелеківка), Завадівка, Криничувата Балка (нині Велика), та інші населені пукти з яких і утворили місто 232 роки тому.  

 Та історичні документи та щоденники навіть самих академіків певним колам п’ятої колони не до вподоби. Знайдена першоназва Новокозачин  істориком та краєзнавцем Юрієм Матівосом тим панам не до вподоби, і згадана Кущівка їм теж не подобається. А все, що не подобається не підходить «панам історикам» з дипломами російських філологів воно оголошують знахідками з «невірних джерел».

 Але без ліричних відступів,я одного разу просто уважно придивився до основних ініціаторів повернення імперської назви, бажаючи розшукати земляків, вірнішення з такими коріннями, як у мене. І яке було моє здивування. Один народився у Василькові під Києвом, а мешкає в Москві. Інші родом з Уралу, Самари, Олександрівки, Нової Праги, Новоукраїнки та інших сусідніх областей. Дива тай годі, як їм болить чуже. Колись дивився на нинішнього киянина з Нової Прага і так підмивало підійти і розпитати чого він не повертає новій Празі першоназву Петриківка?

 В Москві, мабуть, про цей випадок безапеляційно сказали: «Понаїхала всяка ліміта і воду мутить…». Погано у нас ще  в Україні з національною свідомістю та національною само ідентифікацією. Не вивітрили і не випалили ще синдроми хохла та малороса. Ні самоповаги, ні гонору, ні національної свідомості. Купляємося на красиву брехню і перебріхуємо далі.

Кому «сниться»  нині  Єлисаветград?  Виявляється сусідам малоросам… і «великим друзям» в білокам’яній.  А пару тижнів тому, та ж поважна газета ганьбила тих панів про вигадки за «маленький Париж». Але пройшов час, і запрацювало «римське право» про запах грошей. Та, що будь ласка читайте все до навпаки.

 Мені, як корінному мешканцю міста завезена з сусідньої країни в рідні українські степи топонімічна назва душу не гріє. Колонізація краю супроводжувалася грабунками, покріпаченням, виселеннями та катуваннями і смертями українців. Пам'ять про них волаючи протестує і вимагає справжньої  історичної справедливості, яка на рідній землі теж має національні ознаки.  Те привнесене  ззовні ім’я забруднене українською кров’ю і не може прикрашати українське місто на українській землі. Кому «сниться»  нині  Єлисаветград?  Тим кому симпатичні кати українського народу?!

Анатолій Авдєєв