До відзначення 70-річчя заснування Кіровоградської області випущено альбом "Символіка Кіровоградщини”.

На презентації перед присутніми постало видання з якісною поліграфією, з ґрунтовною передмовою, що знайомить з історичним минулим краю та принципами створення гербів області, районів і населених пунктів.

Але на наш погляд трапилася й ложка дьогтю в діжці меду. Це певна невідповідність чудової передмови з конкретними зразками гербів.
Скажімо, широко описана участь кошового Івана Сірка в бурхливих історичних подіях у межах теперішнього Новоархангельського району. У той же час символіка подає це зображенням гетьманської булави. А Сірко ніколи нею не володів. Така сама історія спіткала й кошового Петра Калнишевського щодо Петрівського району. А ось для Олександрійського району елемент "гетьманська булава” був би доречним, оскільки Богдан Хмельницький мав маєтності в тім краї. Або таке. У межах Олександрійського району відбулася знаменита Жовтоводська битва козаків з поляками. Однак в описі герба району віддано перевагу малочисельним найманцям Пандурського та Жовтого гусарського полків, котрі випадково прийшли і так само пішли з цієї землі. Загалом же прийшлим людям надано значно більше уваги, ніж того необхідно для історичної правди. До цієї категорії належить і родина Раєвських.

Надуманим є олень на гербах Олександрівки й однойменного району. Ніби чотириногі друзі стадами бродять вулицями селища. Натомість зовсім забуті герої визвольної війни двадцятих років минулого століття. Уже дев'яносто років минуло з тих пір, і за всіма канонами час віддавати належне тим подіям і людям. Нехай би помізкували геральдисти над відповідною символікою.

Уже згаданий Новоархангельський район пошанував в описі герба літераторів Євгена Маланюка та Анатолія Загравенка. При великій повазі до одного з них він не дотягує до рівня іншого. У цьому ж руслі: чомусь авторами гербів та альбому зовсім забуті земляки-лауреати Шевченківської премії Володимир Базилевський та Григорій Гусейнов. Та й Володимир Винниченко теж був не останнім в Україні. Виходить, що можна говорити про безсистемність у творенні нашого "гербарію”?
Можна не любити український театр та його творців, але згадати про них треба. Хоча дві майже непомітні маски на гербі Кіровоградського району, мабуть, спростовують таке зауваження.

Дивний вигляд мають герби Букварки, Диківки, на яких невмотивовано зображені міські брами. Трапилося так тому, що автори автоматично перенесли гербову атрибутику сербських міст на картуші українських сіл.

Жаль, що не відображені в альбомі "паспорти” таких знаменитих населених пунктів, як Торговиця, Хмельове, Верблюжка, Цибулів, Глодоси, Піщаний Брід, Хащувате тощо. Такі ось винесені, може, й суб'єктивні, враження від знайомства з альбомом "Символіка Кіровоградщини”. А мета ж була шляхетна – увічнити славу рідного краю!

Микола Лисогор, " Справедливість"