|
|
 |
Каталог статей |
 |
Златопільська гімназія: початок історії
 Майже
дві сотні літ тому. Ідучи поштовою дорогою з Києва до Одеси, минаючи
Звенигородку, Шполу та ще десяток верст неозорої рівнини полів, перед
зором подорожніх поставав мальовничий краєвид містечка, що розкинулося
на пологому узвишші, обрамленому дзеркальною гладдю широкого ставу.
Так, серед розкішної зелені садів, на блакитному небосхилі біліє
кам'яна церква, височіли провінційні будинки, пишався купол іще одного
храму. На питання "Що то за місто і будівлі" візники лаконічно
відповідали: "Містечко Златопіль і Лопухінські пансіони"...
Спускаючись
на широку й довгу греблю з двоповерховим млином, подорожні любувалися
ставом, що губився в безкрайній долині ліворуч греблі. Його утворила,
заповнивши виярок, річка Турія, яка незабаром вливалася в притоку
Синюхи ріку Вись.
Переїхавши міст, подорожні піднімалися широкою вулицею нагору в саме містечко.
У
давнину на цій землі проходив кордон Польської республіки й Російського
царства. Про це й досі нагадують католицьке кладовище та сліди кордону
в насипах і плосковерхих курганах.
Ідучи з Київської губернії до Єлисаветграда, подорожній так і говорив: "Іду за кордон".
На
цій прикордонній межі, в Андріївці, що існує і в наш час, було помістя
князів Любомирських. Донині тут збереглися руїни княжого замку.
У
часи імператорства Єлизавети Петрівни, коли заселялися прибузькі степи
та звелося місто Єлисаветград, Любомирські збудували на своїх полях, на
самому кордоні корчму, названу згодом Гуляй-полем. Біля корчми
незабаром почали селитися євреї, які сподівалися на прибуток від
великої дороги.
Згодом усі володіння Любомирських виміняв на
свої білоруські маєтки князь Потьомкін-Таврійський, який був
призначений Катериною ІІ головним начальником Новоросійського краю, що
простягався вже до Дніпра. Під час огляду нових володінь заїхав він і в
Гуляй-поле. За звичаєм, євреї піднесли йому в дар діжечку червінців, на
що той задоволено відповів: "Це не Гуляй-поле, а Золоте поле!" Відтоді
із первинною назвою прижилася й нова назва Златополе.
Перейменування
містечка не було зафіксоване Потьомкіним-Таврійським у документах. Зате
весь Златопіль був повен розповідей про життя князя, його родича
генерала Висоцького, який отримав у дарунок від Потьомкіна Златопіль –
помістя з десяти тисяч душ.
Ім’я Висоцького лишилося пам’ятним
для цього краю благородною щедрістю, панським хлібосольством. Зі слів
очевидців, по його смерті юрми людей з містечка і сіл зібралися на
похорон свого благодійника, і день і ніч не сходили з площі, що
прилягала до його будинку. Особливо шанували його люди за будівництво
кам’яної церкви. Це був перший православний храм у Златополі, місті,
населеному здебільшого католиками й євреями. Ця споруда
характеризувалася витонченою простотою і була окрасою Златополя.
Даруючи
свої володіння князь Потьомкін-Таврійський, окрім Висоцького,
розподілив їх і між іншими родинами: графинею Бранецькою,
Енгельгардами, графом Самойловим, Раєвськими, Давидовими, Бороздіними і
Лопухіними. Останні, Лопухіни, були господарями Златополя в першій
половині ХІХ століття. Саме вони й звернулися до правління Університету
Св.Володимира з пропозицією заснувати в місті дворянське училище.
 10
лютого 1836 року в Києві, між правлінням Університету Св. Володимира і
поміщиками Чигиринського повіту Київської губернії штабс–капітаном
Петром Федоровичем було укладено угоду: "Правління Університету, беручи
за основу Височайше затверджений 16-го липня 1835 року штат Гімназії і
Повітових училищ у Київській, Волинській і Подільській губерніях, у
якому, між іншими, передбачено затвердити в Київській губернії, крім
призначених до відкриття цим штатом училищ, іще одне в повіті, суміжним
із Херсонською губернією, бере на себе клопотання про заснування,
відповідно до штату, Повітового Дворянського Училища Чигиринського
повіту в м.Златополі, який належить поміщикам Лопухіним".
Бажаючи
сприяти позиціям уряду, який ставив за мету поширення освіти в цьому
краї, брати Лопухіни жертвують на користь училища, що започатковується,
поки воно й буде існувати в Златополі, великий будинок разом із усіма
службами, що прилягають до нього, та будівлями, що розміщені на
території площею 1741,5 квадратних саженів. Крім того, власники
Златополя беруть на себе перебудову внутрішнього плану на суму 1949
крб. 60 коп. та зобов’язуються завершити їх протягом двох місяців з
часу затвердження цієї угоди. А також вони зобов’язуються придбати
необхідні для училища меблі і стільці, кафедри, столи, лави, крісла,
шафи та інше на замовлення керівництва училища в доброму стані. У
зв’язку з досить великою площею приміщення під училище поміщики
Лопухіни погоджуються призначити для постійної охорони і нагляду свого
власного наглядача за власні кошти. А через значну віддаленість
м.Златополя від повітового міста Чигирина і труднощі в одержанні коштів
казначейства, а також поштових пакетів і листів, вони забезпечують
штатного наглядача трикінною доброю підводою для поїздки в м.Чигирин і
повернення назад у місто Златопіль. Та й надалі власники Златополя
виявили повну готовність у сприянні розвитку училища.
Угода
набула чинності після підписання її Міністерством Народної Освіти і 31
березня 1836 року надійшло розпорядження про відкриття в м.Златополі
Повітового Дворянського Училища...
Олена Король, українознавець
http://novomirgorod.com/index.php?name=Pages&op=page&pid=123
|
| Категорія: Мої статті | Додав: graf (17.02.2010)
|
| Переглядів: 446
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
|
