Геральдику
степового краю, який зараз поки що називають Кіровоградщиною, як і
українську взагалі, можна поділити на чотири періоди: доросійський,
російський, радянський та сучасний (український).
Перший
період суто природно стосується часів Русі (яку згодом росіяни
охрестили Київською), давньої Литовської держави, Речи Посполитої. для
окремих територій, кого це стосується, Золотої Орди, Кримського
ханства, а також земель Вольностей Війська Запорозького. Всі перелічені
державні формування мали системи власних символів. Дехто шукає ще
глибшого коріння, та не завжди воно наше, і з цього приводу є жарт:
глибше коріння – лише черепки та каміння. Степи , де ми з Вами зараз
живемо, історики, серед яких є багато винахідливих дотепників, назвали
Диким полем. А чи справді наше поле було диким ? Відповідь на це
запитання може бути різною: диким, але не зовсім; диким, але не все.
Наявність ординських шляхів для набігів відлякувала від наших степів
мандрівників, що могли більш ширше засвідчити заселеність і обмежувала
кількість поселень в краї. Однак факт наявності на території області
навіть міст з магдебурзьким правом, яких на території сусідньої Росії
взагалі не було, свідчить про рівень цивілізації, а не лише про факт
заселення.
Найвідомішими
символами доби Середньовіччя, що дійшли до нас, є герби міст, жалувані
польськими королями та козацькі сотенні та паланкові печатки. З
паланкових печаток, що стосуються території Кіровоградської області
широко відомі чотири: три печатки Буго-Гардівської паланки різних часів
та одна Кодацької паланки. Магдебурзьке прав в… Дикому полі, безумовно,
засвідчує перебування певної частини земель краю в системі європейських
цінностей і самоврядування, до якого тогочасній Росії треба було рости
і рости.
Про
все це свідчать наші напівзабуті символи. Чому слід звернути увагу на
печатки і трактувати їх як герби ? Тому, що у всі часи, і у всій Європі
на печатках зображувались герби, і невідповідність зображень була
виключеною. Саме тому сфрагістика і геральдика – дві науки. як
допоміжні історичні дисципліни (перша вивчає печатки, а друга – герби)
тісно пов’язані і взаємно доповнюють одна одну.
За
прикладами ходити далеко не треба візьмемо печатки та герби козацької
старшини, гетьманів, шляхти, князів та духовенства. В Росії за
геральдику схопилися у 1722 році, в кінці правління Петра І, на якого
мабуть вплинули мандрівки по Європі. Хоча в Росії гербами "розважалися”
і раніше, ще навіть за часів Івана ІV, при якому вже існував Титулярник
(гербовник), однак знаннями геральдики Московщина себе не
переобтяжувала.
Серед
різних зразків символіки XVIII сторіччя краю звертають увагу на себе
зображення кози, косулі на печатках Буго-Гардівської паланки (на
печатках інших паланок зображені коні , леви, орли). Козацька символіка
з козою наводить, до речі, і на думку про спорідненість слів коза і
козак. Дуже обережно і невпевнено писав про це Д.Яворницький ще у 1885
році. Не хочеться, звичайно, пов’язувати лицарське слово з козою чи
косою, як це дехто почав робити, щоб принизити козацтво. Та якщо
звернути увагу на топоніміку географічних назв українських населених
пунктів, то з 63 назв з коренем "коз” власне козаків стосується лише
18.
Звідси,
виникає подив "пошуком коріння” для символіки сучасного герба
Кіровоградщини. Конкретніше – "призначення” на цю роль орла, що до того
ж має ще й не кращий вигляд. Цей символ є державним у Польщі, Австрії,
Албанії, Молдові, Німеччині. В символіці краю орел раніше був повністю
відсутній. Стався випадок, коли копнули глибше коріння і натрапили на
"черепок” чи "камінчик” спотикання, а якщо бути точним – бляшку з ярма
коня небіжчика в скіфському похованні і "визнали " цю пташку з бляшки
за найдревнішу символіку. На радість цим "дослідникам старовини”
зауважу, що орел в українській символіці є, але не у Буго-Гарді, а на
печатці Орільської паланки (сучасні Полтавщина та Дніпропетровщина), на
гербах міст Чернігова та Коломиї. Про двоголових потвор мова вже не
йде, бо це зовсім не фауна. Через лінощі чи навмисне "вчені мужі”, що
натрапили цього разу на геральдику, не звернули увагу на кодацькі та
буго-гардівські печатки, щоб не бачити там коней, кіз та косуль
(оленів).
Цікава
"постать” оленя (косулі) в системі світової геральдики, де кожен звір
має своє значення чи смислове навантаження. Олені, як і орли та леви,
символізують хоробрість, бо геральдичний олень означає воїна, якого
бояться вороги. На противагу лелекам. Лелеки ж, які в Україні
"приносять дітей”, у класичній геральдиці з порожніми дзьобом та лапами
символізують боягузтво.
Маніпулювання
та "мандри” у бік від козаччини – гордості української нації, та в бік
від європейських і світових цінностей тієї доби, коли ступінь
національної свідомості був найвищим і вилився у Визвольну боротьбу
1648-1654 років, є щонайменше дивним, якщо це не кваліфікувати якось
інакше. Справа не у виборі на користь тієї чи іншої тварини чи птаха, а
в тому ким ми себе відчуваємо, спадкоємцями славних визвольних справ та
гордого духу українців чи людьми сторонніми та байдужими до свого? Про
що вистачає нам сміливості думати: про шкурне чи суспільне (державне)?
Крім
згаданого вище, герб Кіровоградської області має вражаючий "зовнішній
ефект”. Якщо розмістити поруч лише два герби: обласний та Російської
Федерації, то одразу впадає в око: по-перше два червоних щити
(кіровоградці назвали свій малиновим, забувши про відсутність серед
геральдичних такого кольору), по-друге – два орли, один чорний
двоголовий, другий золотий. Обидва орли запозичені – росіянами у
візантійців, нашими – у скіфів. Чорний орел агресивний, золотий
навпаки, безсило розвісив крила. Таке враження, що без мавпування перед
братами меншими ми себе не уявляємо. Навіть "з добром до людей” (як
написано на гербі) птах з опущеними крилами символічно натякає на
занепад депресивного регіону. Подібний дилетантизм затверджений,
вживаний з десяток років, а перед тим ще й оплачений за «творчість» з
державної кишені.Символи
бувають вдалими, невдалими, але гірше, коли вони шкідливі та негативно
не підсвідомо для оточуючих чинять енергетичний тиск. Анатолій Авдєєв
|
