«У зеленому полі ліва золота перев'язь» – мало, хто про це знає, але саме такий герб прикрашає унікальні еклектичні фасади та інтер'єр понад сторічного будинку на інтернаціональному розі Леніна та Декабристів (екс-Двірцевої та екс-Інгульської), там, де нині вигідно розташувалася обласна бібліотека для юнацтва імені нічим особливо не прикметного радукрлітівського письменника Олександра Бойченка. Кому міг належати сей геральдичний екзерсис залишається питанням більш ніж відкритим для всіх краєзнавців, вигодуваних на скупих харчах про минувшину Кіровограда.

У приватних розмовах бібліотекарі переповідають, що знаний на теренах нашого міста краєзнавець і співавтор унікального поліграфічного видання «Маленький Париж: Єлизаветград у старій листівці» Вадим Смотренко запустив був навіть версію, що такими гербовими перев'язями традиційно прикрашали геральдичні розпізнавальні знаки незаконнонароджених осіб – бастардів. Звісно, що така лагоминка могла б додати специфічного шарму нинішній бібліотеці, однак ми поквапимося розчарувати шановну аудиторію. Жодна з гербових фігур безбатченківського спрямування не є тим, що прикрашає споруду ззовні та зсередини.

Більше того, мистецтвознавці Регіональної служби охорони пам'яток архітектури переконують, на стінах бібліотеки взагалі не герби, а картуші – декоративні прикраси, стилізовані під щити, але не обов'язково реальні геральдичні знаки. Щоби переконатися в цьому пропонують піти поглянути на споруду нинішнього «музпеду», музичного факультету Педагогічного університету: його фасади оздоблені схожими картушами, хоча перев'язі, чесно кажучи (принаймні, неозброєним оком), ми на них не побачили.

Можливо, ми вже знали б відповідь на нього, якби мали бодай ім'я архітектора, чиє творіння прикрасило терени колишньої 2-ої поліцейської дільниці Єлизаветграда. Гірше того, жоден із документів не ділиться навіть датою його зведення, яку в офіційних паперах умовно підвели під 1890 рік. На цей герб не схожий розпізнавальний знак нетитулованих дворян Долинських, які, найімовірніше, були замовниками будинку. І тим паче на нього не може скидатися герб братів Марущаків, земських гласних (по-сучасному, міських депутатів) котрим він належав десь із 1908 – 1910 рр. – бо в них його взагалі не було. Вся сукупність бібліотек, що потім знаходила прихисток у стінах «особняка Марущака», як ця споруда іменуватиметься на вже виготовленій, однак не встановленій дошці пам'ятки містобудування і архітектури, на жаль, так і не змогла встановити приналежність загадкового герба, скрушно нарікає старший бібліограф-«бойченківець» Наталя Товстоп'ят, одна з найобізнаніших людей у питаннях історії цієї конкретної будівлі.

Нині ж пересічний перехожий та й відвідувач бібліотеки може спостерігати, як закрита від неозброєного ока частина споруди, прихована немаскувальними засобами та риштуванням, поступово позбувається неперевершеної (не тільки на кіровоградські стандарти) ліпнини. Що ж це? Невже ганебна наруга над спадщиною наших «земель»? Аж ніяк, поквапилися нас переконати в регіональній службі охорони пам'яток архітектури. Насправді саме так, згідно будівельних норм, виглядає процес реставрації значно пошкоджених пластичних елементів, і всі ці капітелі, фронтончики, акротерії, картуші, волюти та маскарони будуть відновлені по зарані виготовлених матрицях.

Одна халепа: як відомо гроші люблять тишу, а реставраційні гроші – не стільки тишу, скільки безперебійність. «Якщо ми не відчуватимемо проблем із фінансуванням, то за два роки бібліотека Бойченка перетвориться на справжню перлину» – це слова Едуарда Ярушка, інженера-реставратора. І чомусь у них, ну, дуже кортить вірити.

Боган СТАСЮК, "Ланруж"

Коментар фахівця: Всі висловлені припущення панів Вадима Смотренка та мистецтвознавців вірні, бо ті картуші є архітектурним елементом і насправді з геральдикою не мають нічого спільного. На жаль, в наш час низка дилетантів використовує цей елемент в геральдиці. Через це невігластво і виникають суперечки. Насправді серед більше ніж десяти елементів герба класичної геральдики картуш відсутній. Цей архітектурно-цвинтарний елемент домалював ати навколо щитів герба почали саме архітектори в порушення правил геральдики.

Володимир Каніковський, член Ради Української геральдичної колегії.