За Міським положенням 1870
року органи міського самоврядування складалися з міських зборів, на
яких обирались раз на чотири роки гласні (представники громади міста),
міської думи – розпорядчого й наглядового органу, міської управи –
виконавчого органу, який обирався гласними думи, міського голови, який
очолював одночасно міську думу й управу, а також установ й осіб,
призначених за законом або міською думою й підпорядковані управі:
торгової депутації, оціночної комісії, пожежного комітету, опікунської
ради, міських архітекторів, інженерів та інших.
В Єлісаветграді міська
дума складалася в ті часи з 26 гласних. Вона збиралась на засідання на
протязі всього року, коли того «вимагали справи», кількість засідань не
обмежувалась і нічим не регламентувалася. Напередодні, кожному гласному
думи за підписом міського голови надсилалось запрошення, в якому
зазначалась дата засідання, час (як правило це була 19-та година, а
саме засідання проходило часто до 23-ї години), а також перелік справ,
які необхідно було розглянути. На першому засіданні міської думи гласні
складали присягу.
На засіданнях думи
розглядалися звіти міської управи, міський бюджет, питання про займи,
придбання і відчуження на користь міста майна, різні скарги, доручення
та інше. Засідання думи відбувалися привселюдно, за виключенням окремих
випадків. Діяльність думи фіксувалась у журналах.
Міська управа
Єлісаветграда складалась з трьох членів (за міською реформою 1892 року
з чотирьох), обраних на чотири роки (через кожні два роки половина
членів управи по черзі вибувала й заміщалася за ново обраними), які
керували вісьма відділами: розпорядчим, орендним, квартирним,
бухгалтерським, військовим, довідковим, училищним і санітарно-медичним,
лікарським і благодійним. Посада члена управи була виборна й несумісна
ні з якою іншою посадою в міському самоврядуванні. Усі справи в управі
обговорювалися колегіально, хоча в деяких випадках рішення приймалися
одноосібно. Канцелярія управи складалася з міського секретаря,
секретаря управи, бухгалтера, діловодів та інших службовців загальною
кількістю в 20 осіб.
Діяльність міської управи
й думи періодично висвітлювалась у місцевій пресі, зокрема, у газеті
міської управи „Ведомости Елисаветградского Городского Общественного
Управления”, в якій друкувалися урядові розпорядження щодо справ
міського самоврядування, звіти, повідомлення, інформацію, рішення
засідань думи й управи; дослідження, статистичні дані з різних
напрямків міського господарства, особистий склад міських громадських
установ Херсонської губернії, різні оголошення, кримінальну хроніку. На
сторінках газети також проводилося обговорення різних питань з міського
життя. Газета виходила тричі на тиждень і коштувала для городян три
карбованця на рік.
Міському голові
надавалися досить широкі повноваження. Він віддавав розпорядження про
скликання думи й визначав порядок денний для засідань. Під його
особисту відповідальність друкувалися доповіді із справ, які
призначалися для розгляду у думі. Тільки через посередництво голови
дума могла запросити на свої засідання сторонніх людей. Він мав право
оскаржити постанову думи, якщо вважав її незаконною.
З 1878 по 1908 роки міським
головою був спадкоємний почесний громадянин Олександр Миколайович
Пашутін, який, як вважається, багато зробив для міста. Під його
безпосереднім керівництвом було здійснено брукування та освітлення
центральних вулиць, відкрито рух трамваю, створено мережу освітніх
закладів: відкрито міську гімназію, міські народні школи та інше. Але
хіба в той час можна було залишити місто без усього переліченого ?
Показником його авторитету вважають відомості про святкування у 1903
році 25-річчя перебування Олександра Миколайовича на посаді міського
голови, які не дуже скромний міський голова влаштував на свою честь,
навіть назвавши на свою честь вулицю на якій мешкав. Контролюючи все у
місті він друкував телеграми з цього приводу і у місцевій пресі,
авторами яких були державні службовці, звичайні громадяни.
Загалом служба в
органах міського самоврядування в той час відносилась до громадських
обов’язків. Тому гласні не отримували ніякої платні за участь у роботі
думи. Остання ж сама визначала платню певним особам. Наприклад, у 1894
році міський голова отримував 4000 крб. у рік, члени управи – 1500
крб., секретар думи – 300 крб. Органи міського самоврядування
Єлісаветграда у своїй діяльності стикалися з масою труднощів. В умовах
самодержавної Російської імперії самоврядні установи постійно відчували
опіку, а інколи й безпідставне втручання й контроль з боку державної
адміністрації, що породжувало нескінченні конфліктні ситуації. Не
вистачало освічених, ініціативних, некористолюбивих, професійно
підготовлених фахівців. Відсутність дійового громадянського суспільства
в Російській державі другої половини ХIХ ст., як і політичних свобод і
прав її громадян, велика кількість неписьменних людей серед
представників різних прошарків населення (особливо у невеликих містах й
містечках), нерозвиненість традицій місцевого самоврядування призводило
до того, що органи міського самоврядування складалися часто з осіб, які
використовували своє становище у власних цілях та ігнорували громадські
інтереси. Саме такою була ситуація і в Єлісаветграді.
При невеликій кількості
осіб серед усього міського населення, які мали виборче право (4 – 10%),
абсентеїзмі більшості виборців на виборах, за цих умов невелика тісно
згуртована й дружньо діюча група осіб легко могла провести вибори у
своїх інтересах й зайняти всі необхідні ключові керівні позиції у думі.
Поступово така група перетворювалась у замкнуту фракцію і їх інтереси
були міцно забезпечені при однорідності складу міського представництва.
Інколи міські голови та члени управи, хоч і обиралися думою, зрештою
про це забували й нерідко ігнорували своїх виборців, ставали від думи
незалежними, входили в смак ролі цілковитих господарів міста. Нерідко
один голова безконтрольно відав міськими справами, здійснював все своєю
владою, а дума опинялася у становищі сліпого знаряддя в його руках.
Адже голова в той час мав змогу просто не допустити обговорення у думі
делікатних і невигідних для нього питань, і остання не мала права
розглядати правильність таких дій.. Подібні ситуації найчастіше
виникали у невеликих містах, до яки х належав Єлісаветград. „У великому
місті міським головою бути погано, писала у 1885 році газета
„Елисаветградский вестник”, - там майже всі гласні письменні й добре
розуміють свою справу, а преса пильно слідкує за розвитком міського
самоврядування. А у провінції ( писалося про своє наболіле) справа
інша: умів би тільки викручуватися. Голова у своїй управі що хоче, то й
робить, тому він усіма силами намагається бути знову обраним”.
Часто міське
самоврядування складали особи, які відносилися до тісного кола знайомих
та родичів, що займали найбільш прибуткові громадські посади. Між ними
та іншими городянами зникала усяка спільність інтересів, ширшали
зловживання. Найбільші зловживання відбувалися при розпорядженні
міським майном. Так, членам громадського управління здавалася в оренду
земля на довгі роки за фіктивну платню. Самі гласні й члени управи
робили й свавільні захоплення землі. А в Єлісаветграді до Олександра
Пашутіна містом на посаді голови керували його батько та старший брат.
Місто на довгий час було міцно прихоплене та «привласнене» родиною
Пашутіних.
Нині представники
організацій ворожих до української державності обожнюють Пашутіна та
його епоху. Ймовірно той стан речей фактичного безправ’я громади в ті
часи для когось у місті «бажана пісня». Продовженням цього і є в наші
дні оспівування тої колоніальної доби та Пашутіна, як носія та
організатора безправ’я корінного і переважаючого українського
населення. Час сплив, але хтось вперто не бажає цього помічати та
«співає своїх пісень» і намагається робити свої справи в своєму
розумінні і дусі минулого колоніалізму, що здавалося вже став надбанням
історії. Анатолій Авдєєв
| 
