Але добровільність здачі «фінрозверстки» завжди була спірним питанням, а кінці здирництва чи рекету ховалися у «мовчанні ягнят» готових і до подальшого «чиновницької стрижки», чи то рекету. Але згаданий рекет, за правилами якого «пересічний бізнес юк»  мав здати від 5000-10000 гривен і більше поширювався і на «пересічних маленьких громадян», що бажали отримати на якусь потребу таку-сяку довідку. Внеси «обов’язкові» 58 гривен і «мир тобі з довідкою в руках». Гребли цей «пашутинський податок» з тих, що брали довідки, наприклад на обладнання автономного опалення та інших потреб.

 Дивна ситуація – хабар це погано, але якщо видумати та назвати його  витончено «місцевим податком», то всім все сходить з рук: депутатам, чиновникам, тим хто дає, хто хоче взяти ще і т.д. Не називаєм хабарем… Як все просто! З корупцією в Україні навіть національне звичаєве право - вручення ральця на свято тьмяніє і покривається мохом. Вимагати і гребти стало хворобливою реакцією організмів збіднілих на залишки сумління.

 А побори нібито акумулювалися на спецрахунку… А чи на одному? Показна прозорість влади  є певною формою туману та окозамилювання. Навчилися чиновники… Нині ловляться на гарячому лише недолугі або знахабнілі. А таких стає все менше.

 Приклад з фондами до різних монументиків окриляє. Нині збирають на потрібне і непотрібне, шукають спонсорів та меценатів,  образно кажучи,  «заламують руки» на пам’ятник … Льву Троцькому,  «великому українцю та  масону»  Михайлу Кутузову(без якого життя зупиниться в місті) та цими ж поборами ганьбитимуть ім’я  Володимира Винниченка. Здається за стінами виконкому зникло все безкоштовне. Владні структури ймовірними і неймовірними способами вивертають кишені співгромадян. Служба така… Небезпечна, але грошовита. То які питання можуть бути при таких розкладах з ялинками в півметра по  8000- 10000 гривен, бронзові скульптурки та інші «потрібні речі» для збісивщихся від жиру чиновників. «Несіть ваші гривники, громадяни! А хороше діло для них в кишенях знайдеться..»