От і пише  «Вечірня газета» , що гортаючи сторінки газети "Голос Юга" за 1909 рік, можна дізнатися, яким же було життя нашого міста у ті далекі часи.

На засіданні міської думи 19-20 березня 1909 року було поставлене питання про перейменування Безпопівської вулиці на вулицю Гоголя. На честь ознаменування сторіччя з дня народження великого російського письменника М.Гоголя міська управа направила доповідь на засідання міської думи з цього питання, у якій було зазначено: "… признавая со своей стороны крайне желательным запечатлеть в памяти населения г. Елисаветграда имя великого писателя Н.В.Гоголя, городская управа в заседании своем постановила: войти с предложением в городскую думу: переименовать улицу Беспоповскую во 2-й части города от Б.Перспективной улицы до р.Ингула, назвав её улица Н.В.Гоголя. Городская управа имеет честь покорнейше утвердить к исполнению ея предложение и открыть в её распоряжение кредит в размере до 25 рублей на изготовление 22 эмалированных табличек с названием "улица Гоголя". Пропозиція міської управи була підтримана та прийнята постанова міської думи від 20 березня 1909 року про перейменування вулиці Безпопівської на вулицю Гоголя.  Зверніть увагу, що це перший паросток українізації напівєврейського імперського міста.

 А от 8 жовтня набуло чинності перейменування Невської вулиці. Невська вулиця почала носити назву Пашутинської, і відразу ж прибивалися нові таблички.  Добре попрацювали поплічники Пашутіна.

27 червня 1909 року в Єлисаветграді святкували 200-річчя Полтавської битви. У всіх церквах міста з цієї нагоди відбулися літургії та хресна хода. Хресні ходи від них об’єдналися у соборі й вирушили по Великій Перспективній і Палацовій вулицях на Кавалерійський плац, навпроти військового училища. Посеред плацу була споруджена естрада, на якій знаходилися духовенство і військові чини з прапорами та штандартами. На естраді був відслужений вдячний молебень з колінопреклонінням. Диякон проголосив вічну пам’ять імператору Петру і загиблим у Полтавській битві воїнам. Після цього на плацу відбувся парад військ, а потім війська з музикою пройшли через місто до своїх таборів. Увечері місто сяяло ілюмінацією та було прикрашене прапорами.  Слава Богу, що на таке не наважився мер Пузаков через сто років поспіль. Проросіський чад обмежився лише пам’ятником Пашутіну галасом навколо цього та потрачиними коштами.

 Висвітлили і культуру та освіту. Газета на своїх сторінках пише, що на Катранівці приступили до будівництва нового приміщення народного училища імені "Общества взаимного страхования". Споруда будувалася за планом колишнього міського архітектора Вальтера. Як пише газета, "… планы здания, представленные городским техником Шостовским, управой не были одобрены".  А далі висвітлюється рівень освіти - «Г-жа Чауська відкрила у місті вечірню жіночу школу для дорослих.»

 Далі писали про згадану бібліотеку, яку донедавна вигаданий "маленький Париж"  не мав.  В 1909 році  на останньому засіданні громадської бібліотеки голова і її почесний член А. Якубовський зробив внесок у розмірі 400 руб. до новоствореного фонду для будівництва власного приміщення бібліотеки.

На своїх шпальтах газета повідомляє, що 14 червня 1909 року о 16 годині у саду "Альгамбра" відбулося дитяче свято. Воно було влаштоване батьківським комітетом при місцевому громадському комерційному училищі. Програма свята була дуже цікавою. Пройшли олімпійські ігри, були поставлені живі картинки, музичні номери та інше. Під час гулянь влаштовувались перегони, переможців нагороджували дубовими вінками, завершував свято феєрверк. Дуже схоже на Дендропарк за Онулів

Як і у наші часи, газета висвітлює і недоліки  провінційного життя. Мешканці міста скаржаться на неякісне прибирання вулиць. Контрольна комісія, яка існувала на ті часи, оглянула великий міст та дійшла висновку, що треба замінити соснові прогони у місцях, де проходить трамвай, на дубові. Також комісія оглядала тротуари, знайшла їх незадовільними та запропонувала відремонтувати.

Дачникам міста доводилось відчувати великі незручності у зв’язку з відсутністю трамвайного руху по Садовій лінії майже протягом цілого дня. Єдиний вагон, який курсував по цьому маршруту, змушував себе довго чекати біля Казенного саду і, як пише газета, "…занятый люд предпочитает отправиться пешком, чем испытывать на себе каждый раз издевательство трамвайного движения". Все як зараз!

Розвивалася потроху і рекламна справа в Єлисаветграді. Трамвайне управління випустило квитки широкого формату, на зворотному боці яких були надруковані об’яви фірм.

Поліпшувався благоустрій Єлисаветграда. Газета пише, що 25 жовтня 1909 року член міської управи П.Кеслер разом з управляючим трамваю проводив огляд мосту, по якому передбачалося провести нову трамвайну лінію до виставки. Лінія пройде на продовження Великої Перспективної вулиці від Плацової до Петровської. Потім – три квартали по Петровській вулиці до Михайлівської, потім – вже до самої виставки. Трамвайне управління виготовило новий літній вагон і випустило його 3 липня на головну лінію "Вокзал – Велика Пермська". В Кіровограді робили трамваї!

На початку жовтня 1909 року міська управа розпорядилась, щоб у місцях, де від частої їзди по вул. Палацовій утворилися вибоїни, мостова була виправлена та вирівняна. 9 жовтня почалися ремонтні роботи.  Пашутіну чомусь було не до ремонтів…

Продовжувала розширюватись місцева телефонна станція. У жовтні вона мала вже більше 220 абонентів. У зв’язку з цим станція, яка була розрахована на 200 абонентів, була посилена з розрахунком на 400 абонентів.

На засіданні міської управи розглядалось питання про розширення міського водогону. Почалося проведення водогону до міського притулку. Завдяки цьому власники будівель прилеглих вулиць отримали можливість провести водогін у свої оселі.

Міська управа запропонувала поліції міста вжити заходів, щоб привізна торгівля з базарної площі перед окружним судом була переведена на Османську площу.

5 жовтня почали проводити головну освітлювальну мережу по Великій Пермській вулиці до заводу Зельцера. Міською управою І. Зяславському було дозволено встановити біля свого будинку електричний дуговий ліхтар для освітлення Поліцейського провулку.

Газета пише, що Єлисаветград у 1909 році розбудовувався і розширювався. Було вирішено створити робітничу слобідку. 22 жовтня міська комісія виїжджала для огляду місцевості для облаштування робітничої слобідки – Миколаївки. У контору заводу Ельворті надійшло більше 600 заяв робітників, які бажали взяти участь у будівництві робітничої слобідки. Але на той час неможливо було задовольнити усі ці заяви, тому дворові дільниці при утворенні слобідки планувалося роздавати переважно старшим робітникам та сімейним. Найбільш відповідною вимогам була визнана місцевість за полотном залізниці до кладовищенської церкви "Всех скорбящих радость". Місцевість ця була рівна. Передбачався розподіл слобідки на квартали і двори.

Як пише газета, 20 жовтня міським техніком Г. Шостковським "…производилась постройка новой улицы на Катрановке". Ця вулиця мала бути продовженням Абрамовської і проходити через дворове місце М.Реви. По плану ця вулиця була прокладена вже давно. Газета "Голос Юга" підкреслює, що "следовало бы проложить и другие улицы, намеченные по плану на Катрановке для улучшения сообщения Катрановки с городом".

22 червня 1909 року були призначені надзвичайні збори думи з питання будівництва казарм для Таганрогського піхотного полку.

4 серпня 1909 року поновилось будівництво синагоги на вулиці Великій Пермській, яке було раніше призупинене згідно з розпорядженням губернського управління.  Нині у цій споруді розміщений хлібзавод.

Архівні документи свідчать, що і 100 років, і без розрекламованого нині фальшивого куміра Пашутіна тому життя у провінційному Єлисаветграді вирувало. Населення наближалося до70 тисяч. Розвивалася промисловість та торгівля. Але українське населення на відміну від оточуючих сіл було нацменшиною за чисельністю третім. Але слід відзначити і міську русифікацію, при якій крім мовної експансії «вівся запис у росіяни».

Єлісаветград без Пашутіна прожив уже рік. І брехня ,що він був першим міським головою, бо до цього навіть з його родини містом правив його дядько та батько.  Але брехня і нині гуляє світом. Вигадали у 70-80-х роках, що місто, де переважали  дерев’яні будівлі з солом’яними стріхами якись дурень (а скоріше це був жартівник) назвав маленьким Парижем… Хіба що для селян навколишніх сіл пани, що говорили французькою дали такий привід.