Якщо керуватися логікою, то будь-який розвиток чи зростання має починатися з малого – пам'ятаєте ще з дитинства такий віршик: "Все чи з доброго, чи злого, починається з малого”: у велику ріку впадають менші річечки, зерня до зерняти і народжується хліб, знання переростають у мудрість… Це можна простежити на всіх рівнях – від культури до економіки, від історії до мистецтва.

Ніхто не буде сперечатися, що українське село, становлячи джерело розвитку української культурної нації, і сьогодні залишається отією скарбницею, що дарує світові найкращі зразки української наукової і культурної думки. Така довга, як декому може здатися, преамбула варта одного унікального явища - Хмелівського сільського музею. "Кожен знайде тут щось своє: для дітей це дивина і казкова подорож, для літніх людей – щемний спогад про дитинство, для всіх разом – гучно звучать голоси минулого” - отак звучить запрошення до закладу Зінаїди Федорівни Шевченко, вчителя історії, керівниці Хмелівського етнографічного Музею (саме так, з великої літери), що на Маловисківщині.

За словами Зінаїди Федорівни, сьогодні молодь не повинна дивитися на історичний спадок як на музейну старовину. Вивчати, дізнаватися, заглиблюватись, бути гідними нащадками – ось завдання сучасної молоді, адже постати у світі гідним народом можна лише презентувавши своє неповторне, самобутнє національне обличчя. Ця мудра сентенція протягом усіх сторінок звучить і лейтмотивом збірки "Про звичні речі”, яка є етнографічним літописом рідного краю. У ній кожна творча робота побудована на власному дослідженні певного питання з етнографії у рідній місцевості, кожна розповідь авторів-учнів Хмелівської школи – це сторінки історії свого села. Це своєрідний путівник по предметах, зібраних на музейних полицях: тут іде мова про Хмелівський храм, збудований 1793-го року на кошти поміщика майора Миколи Акацатова, про Хмелівську церковнопарафіяльну школу, про довгі мандри іконостасу з місцевого храму у часи атеїстичних радянських часів та багато іншого. Живі приклади, а вони дійсно живі, бо витворені руками тих, хто жив і працював на цій землі, сьогодні знаходяться в унікальному музеї. Серед них роботи сільського художника Павла Запорожця, що був засуджений до 12-ти років заслання, але повернувся у село і став відомим майстром образотворчого мистецтва і вишивки. До рахунку експонатів можна зарахувати і вишивки: давні і сучасні, але всі вони зберігають тепло працьовитих рук, що творили цю красу, колиски, що плекали своїм погойдуванням майбутніх хліборобів, ткацький верстат родини Черненків, зразки тканинних виробів хмелівчан, найстаріше у селі сито, зроблене без єдиного гвіздочка і краплини клею, солом'яний дідух, зроблений руками жителів Хмельового, збірка мідних монет та рушники із зображенням Георгія Змієборця.

Вражають дивною, як для юних літ, мудрістю невеликі нариси юних етнографів, які засвідчують неабияку любов до Батьківщини, до свого рідного села, усвідомлюючи значення культурного спадку для майбутнього наступних поколінь. Адже кожен куточок рідної землі промовляє до нас мовою знаків і залишити ті знаки без уваги – це сьогодні злочин.

Інна Тільнова. "Весь Кіровоград"