1980 року Кіровоград опинився під водою під час весняної повені. Не весь, звичайно, а його прирічна частина. Інгул того року розгулявся: на центральній вулиці Кіровограда вода підступила до стін готелю ‛Київ" з одного боку та до обласного суду з іншого. А переддень не обіцяв нічого надзвичайного - стояла досить суха весна, сніг давно розтав, крига місяць тому зійшла з річкових плес. Цьогорічна погода і терміни напрочуд нагадують ту давню пору!

Начальник міського управління надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Сергій Коваленко має тверду надію, що подібне не повториться. Каже, що знає про тодішню подію досить детально, бо якраз працював у Черкасах і мав нагоду розбиратися з резонансним явищем. Того року помилкові дії гідроспеціалістів при черговості відкривання водних запорів на річках і річечках, що впадають в Інгул, і призвели до фатального результату. Легковажне поводження з водною стихією — річ небезпечна.

У нашому випадку йшлося про кілька факторів, які в умовах Кіровограда можуть зіграти злий жарт. По-перше, це стан гребель та прохідних стулок у них. Кілька років тому неабияку тривогу в кіровоградців викликало повідомлення про тріщини в тілі дамби Лелеківського водосховища, що в межах міста. Час, різка зміна температури повітря та інші фактори призводять до старіння та руйнування дамби. Вчасні ремонти, належний догляд можуть значно продовжити життя гідроспоруд. А все це потребує чималих коштів. Саме тут починаються тривоги управління надзвичайних ситуацій, бо коштів хронічно не вистачає. Однак раніше розпочаті, а нинішнього року продовжені ремонтні роботи, хоч і не так швидко, як хотілося б, та все ж підвищують надійність інженерних споруд. Тріщини залито бетоном, а товстостінні підйомні металеві запори частково відновлені. З настанням сприятливих умов заміна тих частин, що зносилися, завершиться.

Споруджений за планом ГОЕЛРО 1929 року енергетичний комплекс повинен був використовуватися так: улітку виробляти електрику з використанням гідротурбін, умонтованих у тіло греблі, а взимку давати її, спалюючи буре вугілля, що видобували на Балашівці. У післявоєнний час про гідроелектростанцію забули, переобладнавши джерело струму в чисту теплоелектроцентраль. Таким чином, технічний прогрес істотно зменшив потребу у водосховищі. Однак частково воно використовується для водозабору й сьогодні.

Набагато тривожнішим, на думку начальника управління, є стан річища Інгулу. За період промислового і сільськогосподарського використання Інгулу він на своєму дні накопичив багато ‛мін". Кількаметровий шар мулу зменшив у кілька разів пропускну здатність стоку. А це зумовило просочування надлишку води в обидва боки від річки, і лишок той заповнив усі можливі ніші під міськими будівлями. Прибережна частина Кіровограда практично стоїть на грязьовому субстраті, який повільно, але неухильно руйнує фундаменти споруд. При найменшому порушенні хиткої водної рівноваги місто може ‛попливти". Підземна баюра постійно збільшується в розмірі. Вона вже переступила межу в районі колишньої кондитерської фабрики і підступає до будівлі міської ради. Якщо хтось бажає пересвідчитися, то має таку можливість, потрапивши у давні підвали під сквером перед ‛Дитячим світом". Вихід із ситуації фахівці вбачають у розчищенні русла Інгулу аж до твердої донної основи як у верхів′ях річки, так і нижче міста. За радянських часів намагалися приводити русло до норми в районі села Підгайців та на притоці Грузькій нижче Обознівської греблі, але на півдорозі полишили, бо якраз наспів розвал Союзу. Тоді ж залишилося незавершеним повне опорядження міських набережних бетоном. Біля Кіровського мосту не встигли змонтувати підйомні механізми водозабірних щитів. Наскільки реалізація проекту була б корисною, судити тепер важко.

Подібні роботи сьогодні проводять у межах впадання Сугоклеї в Інгул, але вкрай повільно. Зупиняються на малих коштах, призначених для реалізації. Місто самотужки не осилить необхідних витрат, а державної підтримки катма. Київ чи від незнання, чи в погоні за дешевинкою ніби аж хоче повторити в Кіровограді трагедію, яка трапилася півстоліття тому в столиці України, коли грязьовий сель змив більшу частину Куренівки.

Сучасність також додає проблем. Хто міг би подумати, що проти розчистки Інгулу виступлять якісь сили. Але вони, на жаль, є. Керівництво шахти ‛Інгульської" категоричне: зняття мулу з дна Інгулу спричинить вільну циркуляцію ґрунтових вод і приведе до заповнення ними шахтних стволів і тунелів. У цьому випадку вихід є. Потрібно зробити гідроізоляцію шахтних пустот, і небажане явище відступить. Тут також все упирається в необхідність виділяти частину прибутку від розробки урану і направляти на запобіжні заходи. Але прибуток – то святе, і ніхто ні з ким, звісно, ним ділитися не хоче. Місто й область змушені зважати на потужного платника податків.

Відбулося кілька нарад за участю представників місцевих органів влади та ‛СхідГЗК" з цього приводу. Можливо, врешті-решт і будуть знайдені точки дотику в позиціях сторін. Скажімо, місто дозволить видобуток урану під житловими кварталами, а гірники не протестуватимуть проти розчищення русла Інгулу...

Микола Лисогор, газета "Справедливість"