Чи можна вважати таке явище випадковим? Звичайно, що ні. Настрої серед населення, що потерпало від червоного терору здирства продразвьорсток, колективізацій, голодомору та інших чисток, і тому подібних речей було відповідним. Не було ніякого дива, що одні зустрічали німців хлібом-сіллю, а інші йшли в ОУНівське підпілля. Все це було природної антибільшовитською реакцією на  насильницьку «прививку комунізму».

 Крім згаданих 341 підпільної групи ОУН на терені області діяли два підрозділи УПА утворені наприкінці липня- початку серпня 1943 року. Перший підрозділ командиром якого був В’ячеслав діяв у Чорному лісі на території Чигиринського, Кам’янського, Олександрівського, Знам’янського, Кіровоградського районів. Другий в лісах Голованівського, Ульяновського та Новоархангельського районів.

 На жаль, слід відзначити, а це підтверджують у розповіді очевидців УПА вело бої не лише з німцями, але і зазнавало напади з боку червоних партизан, зокрема загону Дубового,що діяв там же де і підрозділ УПА під командуванням В’ячеслава. Найбільш кривавий бій з помітними втратами мав місце біля села Красносілки у грудні 1943 року. В той же час загін Дубового зводив рахунки з УПА і ОУН за допомогою і рука німецьких окупантів.

 Підрозділ В’ячеслава був сформований здебільшого на базі кіровоградського підпілля ОУН, що складалося з числених груп на чролі з Дикусаром і влітку 1943 року під час підготовки у місті таємної зустрічі Ріббентропа та Молотова зазнало масових арештів та переслідувань. Крім згаданого підпілля у обласному центрі звичайно діяло і радянське, і навіть білогвардійське, на чолі з бурмістром Зякіним, арештованим потім за хабарництво.

 Прикладами можуть служити зрадництво та як наслідок цього бій з німцями на околиці села Лозуватки та знищення німцями села Буди у Холодному Яру поблизу легендарного дуба Залізняка. Окупанти за допомогу УПА, яку потім «радянські історики», як і годиться перефарбував в допомогу червоним партизанам повністю знищили село разом з мешканцями. Дивом уціліло лише п’ятеро селян.  Нині пам'ять розстріляних та спалених увіковічена, село відбудоване та заселене, але не викрита до кінця таємниця зради. Подвиги загону Дубового ж описані, навіть для радянської історіографії, у трохи смішній формі. Вражають мізерність німецьких втрат та розміри зірваних мостів.

 Та «гарні справи»радянської сторони цим не обмежилися. УПА навіть в невизначеному кількісному вигляді жахало радянську владу. Прикладом цього може бути подія у селі Богданівці, Знам’янського району в грудні 1943 року. Радянська армія звільнила село від німців 9 грудня. Здавалося, що залишалося мешканцям лише радіти. Але  через чотири дні після визволення  села від німців на вулиці Другій Підлісній (нині Ватутіна) прямою наводкою артилерії були знищені хати, що стояли поруч з лісом. Мешканців домівок при цьому ніхто ні про що не попереджав. На щастя, при перших пострілах селяни встигли поховатися у льохах та інших схованках.  Так були знищені та пошкоджені домівки Гончарів, Сухенків, Вакуленків, Балановських, Меленків, Склярів та Лупало.

 Коментарі зайві. Здається «радянські люди» діждалися своїх «визволителів», і не зроблене німцями зробили «свої».

 Всі факти існування розгалуженого підпілля та діяльність загонів УПА на терені області були у радянські часи і навіть донедавна  ретельно засекречені. При підході радянських військ молоді з загонів УПА дозволялося вступати у Червону Армію, звичайно не афішуючи зв’язки з ОУН. Ті хто служив у армії подовше навіть уникли уникли репресій влади, бо коли уцілілі поверталися додому після семи і більше років служби, їх після ретельних зачисток органів безпеки вже не було кому «здавати».

  «Погані»  бандерівці та хороші «совєти» - типова радянська брехлива легенда, що десятиліттями і навіть зараз забруднює мізки українців, особливо у східній, південній та центральній Україні. На жаль, подібна брехня живуча. Десятки років вона створювала антагонізм та ділення українців по регіонам

 Анатолій Авдєєв. "Сурма"