Велика топонімічна сварка в Кіровограді триває майже двадцять років. Одні не бажають більше жити у Кіровограді, другі бажають повернутися у Єлисаветград, третіх нудить від обох вище наведених назв і таке інше. В кінці кінців відомі топоніми попередники того злощасного колоніального Єлисаветграда. Але багатьом з тих хто бажає, щоб було тільки по-їхньому кажуть, що  то «некрасиві» назви.

 Щойно повернувся зі Львова, де проходила науково-практична конференція «Геноцид України ХХ столітті», а там почув «дива»… Ті кліті москалі не лише морили українців голодом, переселяли, але і міняли топонімічні назви, щоб "вивітрити" навіть український дух. Наводилися конкретні приклади з Кубані про заміни назв станиць Полтавська та Уманська на Ленінградська і Красноармійська. А от на тій же Кубані і досі є станиця Кущівська, що носить свою назву від Кущівського січового куріня, заснованого вихідцями з нашої нині «кіровоградської» Кущівки. Але нашим віслюкам це - «некрасіво»…

  З усього цього висновок один і простий. Топонімічний геноцид, приклад якого на Кубані маємо у ХХ столітті, у нас мав місце ще у ХVIII, і має продовження у тому ж російському виконанні нині вже у ХХІ столітті. А ми намагаємося робити вигляд, що «всьо нормально» і ми відрили в історії «всьо, шо надо» і це єдино вірно. І все це прикривається теревенями про історичність.

  Велика топонімічна сварка мало впливає на запал справжніх ворогів України які два десятиріччя марять іменем цариці. Нахабності вигадок немає меж. Серед найбільших лохотронських міфів такі, назва міста на честь святої, «маленький Париж», судоходний Інгул, «перший трамвай», перший у світі пам’ятник Кірову та багато іншого найменш скромнішого. Іноді навіть спадає на думку, особливо читаючі статистичні звіти про економічні успіхи області, а чи існує якась «правдоподібна» правда взагалі пов’язана з містом.

 Найбільша ганьба сьогодення полягає  в тому, що приховуються від загалу переважна більшість неперекручених фактів історії краю. Мовчать про те, що фортеця виконувала роль катівні, про масові виселення українців, мовчанка про частину  історичних постатей українців пов’язаних з краєм. Тенденційно причесана історія для вжитку простаками гвалтівливо і методично вноситься до вух громадськості. На жаль, краю цьому поки що не видно, бо поки що неукраїнська Україна наступає. Українська точка зору та українські акценти поза межами доступу до місцевих ЗМІ, де переважно у керма перебувають «єлизаветинці». Тож насправді колоніальна окупація має своє при камуфльоване і поки що вдале продовження.