Як Троцький посварив кіровоградців

Майже щодня в міжнародний аеропорт "Кіровоград" прибувають іноземці, аби відвідати батьківщину однієї з найодіозніших і в той же час найпопулярніших постатей двадцятого століття Льва Троцького. За годину комфортабельний автобус доставляє їх у Бобринець, звідки до села Янівки, де народився Лев Давидович, - рукою подати. Села того, як відомо, вже немає, але іноземці прагнуть побувати там будь-що, походити по тій землі, по якій колись ходив їхній кумир. Підприємливі бобринчани не втрачають нагоди заробити на тому добрячі гроші - організовують на природі обіди, розваги, відпочинок.
Основні "троцькістські" об'єкти знаходяться в Бобринці, який за останнє десятиліття помітно причепурився й пожвавішав, адже прихильники Троцького не шкодують грошей на поїздки (окремі з них відвідують місто щороку), а дехто навіть відкрив тут підприємство, де із задоволенням працюють бобринчани. Головний із тих об'єктів - музей Л.Троцького. Розташовується він в одному з приміщень, що були зведені ще в другій половині дев’ятнадцятого століття. У ньому варто побувати, якщо ви хочете відчути "дух епохи", побачити головного героя таким, яким він був - полум’яним революціонером і соратником Леніна, організатором більшовицьких продзагонів в Україну, борцем зі сталінізмом. Біля входу в музей вас зустріне воскова фігура Льва Давидовича у повний зріст, а далі вашій увазі пропонуються предмети побуту далеких уже часів, численні світлини самого Троцького й людей, з якими його звело життя, статті і книги, написані ним. Завершується експозиція льодорубом, яким кремлівський агент Меркадер убив Троцького. До речі, льодоруб ви побачите ще раз, коли відвідаєте пам'ятник Троцькому. Скульптор вклав його у руки самому Льву Давидовичу, яким він замахується на земну кулю - натяк на його ідею світової революції. До послуг іноземців є також чудовий готель з конференц-залом, басейном і рестораном "Червоний Бонапарт" (так називали Троцького). Міський голова Бобринця Леонід Кравченко, якого обирають на цю посаду вже два десятки років, не приховує задоволення від того, що свого часу ризикнув запропонувати бобринчанам реалізувати проект "Троцький".
- Коли я казав людям, що я з Бобринця, завжди чув у відповідь: "О, батьківщина Троцького!", - згадує Леонід Григорович. - Тоді й подумалося: "Якщо люди пам'ятають Троцького, то чому ж не скористатися цим в інтересах міста?" Пригадую, коли ми відкрили сайт міської ради, до нас потягнувся увесь світ - люди запитували, чи збереглося щось пов'язане з Троцьким, чи можна приїхати в Бобринець... А в нас - ні готелю пристойного, ні ресторану. Тоді й народилася ідея. Щоправда, противників у неї було чимало, довелося пройти і через нерозуміння, і через приниження. Не можу забути, як наприкінці лютого 2010 року в обласній універсальній науковій бібліотеці імені Д.Чижевського під час дискусії деякі кіровоградці звинувачували мене в поширені троцькізму, а я ж мав на увазі зовсім інше - місту треба було якось розвиватися, то чому ж не використати і той шанс, що подарувала нам її величність Історія?
Ту дискусію пригадую і я. Маленьке оголошення в "Народному слові", що закликало взяти в ній участь, не залишилося непоміченим істориками, представниками політичних сил, і в зазначений час у відділі краєзнавства було доволі людно. Перед початком дискусії присутні переглянули документальний фільм про нашого земляка "Троцький. Шлях революціонера", зроблений німецькими кінематографістами. Зазначу, що вразила кількість документальних кадрів, де в центрі - Троцький. Складалося навіть враження, що Льва Давидовича постійно супроводжували кінооператори, як нинішніх правителів телевізійники.
Представляючи фільм, добре відомий кіровоградцям політик, науковець і один із експертів фільму Володимир Панченко (нині, на жаль, киянин) зазначив, що в діяльності Троцького в 17-20 роки минулого століття було багато негативу. І цей негатив починався з ідеї побудови ідеального суспільства шляхом насилля. Утопії себе зжили, зазначив Володимир Євгенович, але історія вже відбулася. Троцький був до неї причетний. Волею долі він утягнувся в дискусію зі Сталіним і став завдяки їй першим і найкваліфікованішим критиком сталінізму. І ще одне - наприкінці тридцятих років Троцький дійшов висновку, що Україна має стати незалежною. Отже, з оцінкою його постаті не все так просто.
Повідомлення про те, що Бобринецька міська рада дала дозвіл на спорудження пам'ятника Троцькому, пересварило учасників дискусії. Представники обласної організації всеукраїнського об'єднання "Свобода", Всеукраїнської організації ветеранів виступили проти такої ідеї. Їхні аргументи - Троцький був україножером, він завдав Україні чимало шкоди. Не понизило напругу й пояснення міського голови Леоніда Кравченка про те, що проект носить чисто історико-бізнесовий характер, що ніхто не ставить собі за мету увічнити Троцького, як це робили комуністи із Леніним.
Як засвідчив подальший хід дискусії, важливе значення матиме ідея, яка вкладатиметься в пам'ятник. Відомий в області архітектор Віталій Кривенко, підтримавши міського голову, зазначив, що пам'ятник має бути позбавлений пафосу й патетики. Його підтримав і Володимир Панченко, додавши, що українцям час розібратися з політикою пам'яті: треба вибудувати ієрархію цінностей і пріоритетів.
- Я б не починав з увічнення пам'яті Раєвського, Пугачова, Кутузова і Пашутіна, хоч це вже сталося, - сказав Володимир Євгенович. - Якщо говорити про Раєвського, то це має бути за номером двадцять шість, а попереду ще мають бути двадцять п'ять тих, хто відображає нас самих.
З думкою про те, що над самим пам'ятником Троцькому варто добре подумати, погодилася більшість учасників дискусії. Вона є сигналом і для бобринчан. Не випадково Леонід Кравченко наприкінці сказав, що не жалкує, що взяв участь у дискусії, хоч і передбачав: критики йому не уникнути. Він пообіцяв довести до відома громади висловлені учасниками дискусії побажання.
Тут варто нагадати, що, говорячи про історію, Троцький переконував: її треба сприймати такою, як вона є. Очевидно, такий підхід має бути й до оцінки його самого.
І останнє. Як зрозумів читач, все, що сказано тут про майбутній Бобринець, - журналістська вигадка, яка, не виключено, колись стане реальністю. Все ж, що стосується дискусії, - правда.