В  Кіровоградському обласному художньому музеї відкрилася  дуже незвичайна персональна виставка Василя Завгороднього, присвячена до Всеукраїнського дня працівників культури та аматорів народного мистецтва.  Еспозиція вражає глибоким українським духом представлених на ній творів.

Василь Леонтійович Завгородній  земляк, заслужений артист України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат всеукраїнської  премії імені Катерини Білокур. Народився Василь Леонтійович 26 жовтня 1925 року в селі Водяне Компаніївського району на Кіровоградщині. З дитинства почав малювати та співати. У восьмому класі здобув перемогу на районній мистецькій олімпіаді, збирався на обласну, та не встиг,  бо почалася війна. Неповнолітнім просився на фронт,  але не взяли – відмовили за віком, та за першої нагоди після визволення краю поповнив лави захисників Вітчизни. Після Перемоги ще п'ять років віддав військовій службі. Після демобілізації у 1950 році доля привела Василя до Кіровоградського музично-драматичного театру, де юнак збирався працювати художником. Але співочий хист  Завгороднього не залишився непоміченим і він отримав роль Тараса Бульби в однойменній виставі. Його чарівний баритон почув корифей українського співу Іван Паторжинський. Так Василь  Завгородній став студентом Київської консерваторії та після її закінчення у 1955 році його запросили до оперного театру столиці України. Через скрутні умови життя, відсутність належного житла Завгородгній поїхав піднімати цілину та через чотири роки повернувся на Батьківщину. Після довгих митарств він став солістом Житомирської обласної філармонії, а незабаром у 1960 році - солістом Державного українського хору імені Григорія Верьовки, в якому був солістом 14 років. Потім працював в Кримській філармонії.

Повна реалізація Василя Завгороднього, як багатогранного митця відбулася у зрілому віці, коли він дістав можливість повністю присвятити себе образотворчому мистецтву, поезії.

Творчість майстра є  дуже різноплановою. Це графічні роботи (акварель, ліногравюра, пастель), різьблення по дереву (рельєф та об'ємна скульптура), декоративний живопис.

Його мистецький доробок  представлений в Кіровограді  вражаючий: романтичні пейзажі, психологічні портрети, роботи на обрядову тематику, символіко-декоративні полотна. Василь Завгородній створив образи козаків-запорожців, князів і гетьманів, музик і кобзарів, провидців і подвижників, незабутні персонажі літературних творів, портрети українських світочів минулого та сучасників. І всі ці мистецькі одкровення Завгороднього неодноразово мандрували світами: Україною, Канадою, Чехословаччиною, Японією.

Твори знаходяться у зібраннях Музею українського народного декоративного мистецтва, Національного музею Тараса Шевченка, Музею Лесі Українки в Києві, музею О.Довженка в Сосниці, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Музею Лесі Українки в Грузії та інших. У 2003 році близько двох сотень його творів збагатили скарбницю Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», покликавши до життя «Музей Козацької слави у творах асиля  Завгороднього».

На думку багатьох дослідників, Василю Завгородньому вдалося органічно поєднати кращі народні традиції із власним світоглядом, непересічним мистецьким хистом,образним мисленням. Твори митця талановито лаконічні, прості, емоційно виразні, щирі  і дуже пронизливі.

На початку 1970-х років Ніна Матвієнко, яка працювала поруч з нашим земляком, створила яскравий  етюд про Василя Леонтійовича Завгороднього, на той час соліста Державного українського хору імені Григорія Верьовки:

«Чорне з сивиною волосся, а очі – терен коло хати. А він – молодий, його рухи видають у ньому юнака, ось тільки не сховати зморщок у куточках губ… На сцені він сповнений шляхетності, сили і гордої постави. Він ніби увібрав у себе цілющу силу народу і свого нелегкого покоління… Співає широко, над серце, з якоюсь невимовною тугою поміж нотами… Малює скрізь, де їздить, ходить. На природі увесь в собі, як соловей. Отож і на мольберт передається настрій. Добре бачить людину, небагатьох штрихів досить, аби вийшов характер… З корчів робить маленькі дивосвіти… Уважний, спостережливий,
ліричний і добрий душею. Пише вірші, оповідання, новели… Про сім'ю розповідає, як про своїх кращих друзів… Одне слово, багатий чоловік!»

Своє життєве кредо Василь Завгородній виклав поетичними рядками:
«Рідне земле свята, Україна моя,
Ти пробач мені цюю погорду.
Що співаю тебе і малюю твою
Незнищенну і вічную вроду.
Мої фарби бліді, мої пензлі малі.
Моя пісня така слабокрила.
Та малюю тебе і співаю тебе,
Бо любити й мовчати несила!»

 Не залишають байдужими і різьбленні портрети великих українців, та стилізовані закодовані у живописі пісні.  Потрапивши в цей виставковий зал через кілька митєвостей стаєш зачарованим і онімілим від захоплення та глибини почуттів авторах втілених у його творах.

Кажуть, що Господь, даруючи людині талант,  відзначає її своїм поцілунком. А у випадку з Василем  Загороднім, здається, що Бог зробив це кілька разів.

Анатолій Авдєєв