В
гості до земляків на Кіровоградщину завітав кінокритик, письменник
та голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач.
Зустріч з
представниками творчої інтелігенції обласного
центру
відбулася в Музеї Карпенка-Карого, де культурна еліта міста збиралася ще
у
позаминулому столітті, коли там мешкав засновник театру корифеїв.
Зустріч
з Сергієм Васильовичем розпочалася з ознайомлення
присутніх з
виставкою присвяченої киномитцям-землякам: сценаристами, акторами,
режисерами,
художниками, операторами. Екскурсоводом перед гостями виступила директор
музею
Катерина Лісняк, яка розповіла про створення виставки та найцікавіші її
експонати. Кінематографічний кадровий пласт краю вражає, бо серед
відомих
імен такі, як Олеша, Яновський, Юра, Тодоровський та ще
кілька
десятків інших імен, що залишили свій слід на кіноплівці.
На
зустрічі мова зайшла про творчий доробок гостя, цікаві сторінки
кінематографічного життя, фестивалі та сучасний стан українського
кінематографа.
Деякі факти життя кіношників у ХХІ столітті вразили. Уявіть, що в певний
момент
в Україні залишилося… 20 кінотеатрів. Коментарі зайві! Нині здається
побільшало,
бо коли, наприклад в чвертьмільйоному Кіровограді кількість з одного
збільшилася
до двох, то можна говорити про певний прогрес. А було ж
цілий
десяток, не враховуючи будинки культури, де кінопокази проходили
ввечері. А село
взагалі відійшло у ХІХ століття залишившись без кіноустановок, а часом і
без
клубів взагалі.
Говорячи
про кіновиробництво, то нас по кількості ігрових фільмів, які знімаються
щороку
наздогнала навіть маленька Естонія. Хоча є колишні «братні республіки»,
де
зовсім кіновиробництво стало, але ж не з них багатомільйонній Україні
брати
приклад…
Особливу
роль в такій ситуації з українським кінематограф зіграла держава. Серед
її
прийомів нищення вітчизняного кіно - хижацьке
оподаткування,
жебрацьке фінансування та повне нерозуміння важливості кіно у вихованні
патріотизму, моральності та елементарної культури.
Але
говорили і про перлини доброго: минулу славу, всесвітньо визнаних
майстрів,
невеличкі сучасні фестивальні успіхи. Головне, що і нині
з’являються нові таланти, а у старих, ще порох не відсирів. Є поруч
приклад
росіян, що здебільшого перевели кіновиробництво на приватні рейки та
вже пережили моменти тяжкого спаду і оговталися,домінуючи
на
українському кіноринку.
Кіно – буде! Але, на жал, його зараз виглядають, як
у
середині минулого століття і очікують, як у далеких селах фразу
полегшення:
«Везуть!.» Але чекають всі свого кіно, яке раніше ніби притискали, а
нині і
тиску немає, а своє вітчизняне кіно «вивітрюється»,
поступаючись
місцем на екрані іноземному. Поки що, як в анекдоті про
ведучі
кінематографії світу. В американському кіно – все перемогли, в
французському –
всі перекохалися, в російському – всі перепилися, а в українському – все
програли.
Анатолій
Авдєєв
| 
