Іду якось мимо кіровоградської синагоги, а на майданчику перед нею, навколо пам’ятника євреям – жертвам голок осту, яких збирали на цьому місті та звідси вели на розстріл, хлопчаки грали у футбол. Дуже пожалкував, що не мав з собою фотоапарата. Звичайно ці дітлахи були відповідної національності єврейської…

Замислившись, уявив собі картину, що дивиться на все це старий сивий єврей з довгими локонами пейсів та єрмольці, і примруживши око, каже: « Жизнь продолжаєтся…» Уявив потім собі протилежну картину. Все, як і було, але діти наші – українські. Боже милостивий, щоб то було? Як мінімум, це назвали плюндруванням пам’ятника жертвам голокосту, здійняли «шикарний галас», написали в своїх газетах, провели «розслідування» та зібрали б прес-конференцію.

В принципі це так і робиться, бо така методика нагнітання міжнаціональної напруги, таки сценарії та заготовки майбутніх подій. Згаданий епізод оживив в пам’яті низку подій останнього часу на Кіровоградщині чітко спрямованих проти всього українського. Участь у цьому всьому приймає не лише суто «єврейський сектор». Просто цим когось хотять ввести в оману. Судить самі: євреї не вимагають введення івриту чи ідиша на офіційному рівні, але їх залучають до кола російськомовних, виводячи з кола тих хто мовою міжнаціонального спілкування міг використовувати українську в Україні. Навіть стороннім неупередженим поглядом помітно, що подібні ініціативи не є «чисто єврейськими», а режисовані сторонньою рукою за чітким планом та з певною розстановкою. Склався такий «регламент», що коли на одну копійку образять «єврєя» здіймається страшенний ґвалт… Виникає слушне і доречне запитання : «Невже їм дістається більше за інших?»

Років п’ять уважно вивчав публікації на тему «антисиметизму» в місцевій кіровоградській пресі, але паралельно мусувалася і тема російської мови. А паралельно можна було помітити, що ні у ромів, ні у вірмен, німців чи поляків немає ніяких проблем, і цих людей зрежесовано помахом руки віднесли до категорії найщасливіших. Крім «невирішених» проблем ображеної великої і могутньої мови північного сусіда, весь цей час всі інші про власні мовні проблеми мовчали.

За вказаний час в регіоні підняли кілька проблем: на вулиці образили єврейського хлопчика, ав сільській школі посварилися два вчителі відповідних національностей. Справи вирішувалися в суді, українця «невдало» виправдали і через три роки на про це одна і та ж газета нагадала знову: Верховний суд відмінив попереднє рішення… А значить ще галасуватимуть і писатимуть, і скучно на «ниві антисиметизму» нам не буде. І знову розумієш, що цей галас дуже комусь потрібний. Хтось дуже зацікавлений, щоб Європа і світ бачили «єврейську проблему в Україні» та щоб ми виглядали такими собі дикунами та ізувірами. Проблему роздувають навіть навколо одного єдиного українського слова. Це слово "жид" заміняв на слово "єврей" Коганович у 30-х роках! «Хто він хто нам і хто він Вам?» - питаю у українців і «євреїв». За кожне вимовлення слова «жид», кожного пересічного українця тягнуть до суду, але за виголошення слова «єврей»… в ізраїлі штрафують. То чому ми повинні користуватися цим іншомовним словом в Україні та відповідати за використання українського слова «жид» в суді? Чому за використання цього ж слова нікого не мордують в Чехії та Польщі? Тому що там Європа та цивілізація…

Комусь треба написати про це полякам та чехам, та «поставити на вид», що в іхній мові є таке слово, також американцям з англійцями за співзвучне. Так можна весь світ ні за що, ні про що, вибачте, «обгавкати»... А для чого? Щоб називатися, як хочеться... Ми всі називаємось по різному: як нас називають, і як самі називаємо себе. Тобто є назва нації, при тому різна в різних мовах, є само назва,а бувають і відверто кажучи « ярлики», до яких чрез поширеність в різних мовах слово «жид» не належить. І це реальність яку треба нормально сприймати та навіть перетерпіти.

От і вийшло, що серед інших «фактів» саме згадане слово по фігурувало кілька разів крім Олександрівки в Кіровограді, Олександрії та Знамянці. Виникла притягнута за вуха «антисемітська проблема». На неї через великий галас звернули увагу всі, пройшли низка заяв та зустріч в обласному УСБУ. Остання разом з міліцією знайшли неповнолітнього петеушника хулігана-вандала, проти якого ображена сторона зажадала порушення кримінальної справи. Ціллю обрали навіть екс-суддю Володимира Ярошенка, про якого чотири рази написали в мережі Інтернет, яких один раз «серйозно оголосили «антисемітом».

В Кіровограді згадану проблему можна вважати специфічною, тому що в історичному плані, до 1917 року євреї були у місті домінуючою нацією та складали за різними оцінками 40-47 % населення, а вже далі були українці, росіяни та інші. Нині ця картина кардинально інша – українці складають більше 75 %, але їх повчають, як кому і що казати.

Дивишся на цю возню, в якій підбурені євреї шукають привід, щоб за щось причепитися до українців і стає трохи сумно, як намагаються посварити два народи, що віками жили поруч та багато чого спільно пережили. Складається враження, що антисиміти, це не ті що не люблять "жидів", а ті на кого "жиди" кидаються, або люто ненавидять...