Людей нашого міста, мабуть, можна поділити на помітних та тих, що загубилися в полі зору поза увагою та щедротами суспільства. Перші помітні завдяки різним публічним акціям, публікаціям, а іноді і справам. А другі, маючи за плечима гарні та корисні справи, не потрапили під промені софітів слави. До других належить і кіровоградець Олександр Сікорський, людина, яка працює, на скромній посаді електрика художнього музею, і здавалось могла бути далекою від світу мистецтва. Але, як найвідоміший електрик міста Олександр Ільїн, Олександр Сікорський в своєму житті має кілька цікавих родзинок, які визначають його місце серед помітних людей суспільства. Уявіть собі, що на посаді електрика, в наслідок дипломованої фахової освіти,  «переховується» справжній мистецтвознавець. Таке можна стверджувати не лише з того, що так говорять про нього  друзі та шанувальники талантів пана Олександра, але хоча б тому, що в своєму мистецькому закладі він єдиний хто спромігся у співавторстві з колегами Юрієм Гончаренком та Юрієм Вінтенком написати та видати книгу-альбом «Образотворче мистецтво Кіровоградщини: Минуле і сучасність».

 А про інші несподівані таланти земляка, я вирішив почути з перших вуст, домовившись з ним про зустріч. Спершу я запитав про інші мистецькі продовження співрозмовника.

- Олександру Михайловичу, крім того, що Ви журналіст і член НСЖУ, я знаю, що ви причетні до музики та навіть  Всеукраїнського фестивалю української пісні «Червона Рута», і чи випадково це?

- Так це правда, але не випадково. Я маю музичну освіту, бо навчався музиці за прикладом своєї старшої сестрі Ірини, але далі, як вона музичну освіту не продовжив, обравши чоловічу професію інженера –електрика. Та захоплення музикою не пройшло і я залишився в своєрідній «аматорській лізі».

- Мені здається, що з «аматорською лігою» є перебільшення, адже настільки мені відомо, що Ви майже двадцять років є членом журі Всеукраїнського фестивалю української пісні «Червона рута»…

- Так, це відповідає дійсності. З першого фестивалю в Чернівцях, де я був співробітником оргкомітету, а потім завдяки освіті і своїм музичним захопленням, так сталося, що доріс і до члена журі. В сучасній музиці складно провести межу між деякими новими жанрами, що виникають, а оскільки на фестивалі змагаються здебільшого сучасні творчі напрямки, то і мої скромні знання стали у нагоді.

- Крім музики, хочу Вас спитати про кіно,бо часто бачив Вас за роботою з камерою, а потім був приємно вражений новиною, дізнавшись, що ви неодноразовий лауреат міжнародних кінофестивалів.

- Лауреатство на мене «впало» лише двічі, а до цього великого кіно мене долучила колега по журналістському корпусу журналіст нашого телебачення Ніна Даниленко, з якою ми частенько співпрацюємо, роблячи телерепортажі. Вона є співавтором ідеї тих двох фільмів-лауреатів та автором сценарію. Обидва фільми «Ліс анатомічного періоду» та «Грибний сезон за хмарами» присвячені темі війни та людської пам’яті, і  суспільно значимій роботі пошуковців загону «Зірка».

- Знайомлячись з вашими творчими доробками, серед яких статті, книга, фільми я прийшов до крамольної думки про те, чому талановиті люди залишаються іноді лише однією ногою у мистецтві?

- На мою думку, а так на жаль було у всі часи, виною тому матеріальний бік нашого існування. Щоб більше себе присвячувати мистецтву, дослідженням чи якомусь окремому видові творчості потрібно мати засоби до існування. Саме тому, як і раніше творчі люди працюють не лише на ниві мистецтва.

- А які у Вас, пане Олександре, творчі плани поза межами вашої енергетичної діяльності?

- Є думки про нові фільми, присвячені розвитку сучасного відродженого українського козацтва, нашому краєзнавству. А ще є плани стосовно нової книги, присвяченої художникам-землякам. До речі, прочитавши низку ваших статей про художників, з вашими ж світлинами їх творів, закликаю і Вас особисто до співавторства.  А ще можливо і життя наштовхне на нові ідеї та теми, яких  дуже багато навколо нас. Є плани і увічнити пам'ять нашого земляка Миколи Хомандюка, створивши фільм про його творчість та життєвий шлях та куточок його пам’яті в музеї «Хутір Надія», встановивши там меморіальну дошку.

- Дякую за цікаву розмову і бажаю творчих успіхів.