Мир - народам! Земля – селянам! Заводи- робітникам! Море – морякам! Роялі – диктатурі пролетаріату! На останнє гасло мене надихнув список складений музикознавцями про   націоналізацію … музичних інструментів більшовицькою владою в Єлісаветграді у 1920 році.

 Цей список за архівними дослідженнями склала місцевий музикознавець Марина Долгіх, працюючи над вивченням розвитку музичного мистецтва краю. Минаючи найвідоміші постаті Кароля Шимановського,  Юлія Мейтуса, Генріха Нейгауза  можна зазначити про споконвічну музичність міста. Список цікавий тим, що в ньому можна вважати відображені певним чином уцілілі залишки музичних інструментів після перших експропріацій. Коли власників житла попередні три-чотири роки нова влада виганяла на вулиці та світ за очі, то ясна річ, що роялі вони з собою не забирали. Така доля, наприклад, спіткала останнього дореволюційного  міського голову Волохіна, якому за іронією долі належав будинок на Двірцевій, на другому поверсі якого довгі роки функціонувало музичне училище, а на першому був , як і в старі часи кінотеатр. Його інструментів у списку немає, але є рояль родини його попередника Пашутіна. Всього у списку 41 уцілілий інструмент! Для міста з майже шести десяти тисячним населенням це означає – один рояль чи фортепіано на тисячу мешканців.

 Кого ж ощасливили тою націоналізацією ? З таким музичним арсеналом можна було створити і консерваторію та філармонію, і кілька музичних шкіл чи училищ, але цього не сталося… А забирали інструменти у дворян, вчителів, і за іронією долі вчителів музики, позбавляючи можливості заробити працею на шматок хліба. Є у списку колишні власники заводів та  можливо якийсь мій родич  земський статистик Іван Петрович, що мешкав на одній вулиці з моїм рідним дідом Антоном Севастяновичем, що теж у ті роки за золоті погони на плечах позбувся з родиною власного будинку.

 Куди пішли ті роялі та фортепіано революційна загадка історії, але то був музичний  та матеріальний скарб, бо один інструмент імпортного виробництва коштував від 150 до 600 рублів, великих грошей на той час. Але з міста мало не пішла музика. До ряду названих вище трьох знаменитостей багато хто не зміг через те додатись. Музична історія мало не пішла в інший бік. На щастя культура та музика вижили і в місті функціонують чотири музичні школи та училище, народилися музичні та вокальні таланти, але  далекий 1920 рік мало не поставив на цій темі великий знак запитання. Але є питання кому і навіщо був  той грабунок під гарним словом націоналізація? З дикунів, звичайна річ, спросу немає… Але як ми «тепло» чомусь згадуємо ті часи, забуваючи про понівечені долі, нерозкриті таланти та оту націоналізацію. Геноцид України здійснювався поетапно: золото та коштовності, заводи та фабрика, будинки та земля, музичні інструменти та книги, знову земля та зерно з істинними припасами.

В Єлісаветграді зібрали музичні інструменти, під Харковом знищили сотні кобзарів, а в окремих застінках добивали окремих діячів культури. Червоною влада була від крові своїх жертв, а знищувала все, що підверталося на очі і під руку: людей освічених та простих, культуру та музику.

Роялі для диктатури пролетаріату були лише епізодом у низці більших злочинів, але і цей був відчутним. Нині в Кіровограді немає такої кількості подібних інструментів… Рік тому мій товариш мав намір продати своє фортепіано – не зміг… Потім хотів подарувати – бажаючих не знайшлося…

Анатолій Авдєєв