У кожного кіровоградця, певно, є свої як улюблені місця в Кіровограді, так і не дуже… або ж навіть відверто неприємні, чи то за своєю аурою, чи то за своїм архітектурно-гігієнічним оформленням.

Про власні зони підвищеної неприязні редакція (побоюючись звинувачень в антирекламі) скромно замовчить, однак зверне вашу увагу на веселий п'ятачок, звідки ростуть ноги Карла Маркса (себто вулиці його імені) і тролейбусної артерії імені 50 років Жовтня. Нині його займає місцева ДЮСШ, за якою трохи далі тулиться неґламурний корпус фізвиху Педуніверситету (колишній Купецький клуб) із вигадливими віконцями, що й досі тішать око випадкових перехожих.

Це місце по-своєму цікаве хоч би тим, що воно – найсправжнісіньке історичне ядро Міста, дарма що згаданий п'ятачок (включно із названою вище зупинкою) нічим архітектурно визначним ніколи й не хвалився. Варто було околицям фортеці св. Єлизавети урбанізуватися наприкінці ХVIII ст., як на цьому місці, подібно до прища, вискочив Новий базар, про який наш екс-мер Пашутін відверто написав – довіз тут геть кепський. Трохи далі за ним тягнулося вдовж берегу Інгулу ще одне нещастя – черговий базар (спасу від них немає), Османський, влаштований у 60-их рр. позаминулого століття на місці відгадайте чого… правильно, Османського бульвару. І якщо нинішня влада міста турбується про його добробут, викорчовуючи безнадійно хворі життям ялинки, то тодішня переймалася безперешкодним льодоплавом (адже прибережні дерева його повсякчас ускладнювали). Але мова не про це. До появи ДЮСШу базарчик частково поступився місцем автостанції (згодом ще й стоянці таксі), яку й досі пам'ятають старожили Кіровограда. Останню з насидженого місця зігнала спортшкола зі своїм характерним прозорим фасадом. Але ж знову-таки мова не про те…

У часи німецької окупації міста (5.08.1941 – 8.01.1944) на цьому п'ятачку між трьома базарами: вже загаданими Новим та Османським і ярмарком на розташованій вище суду Сінній площі – знаходилося кіровоградське стратище. І три кривобокі шибениці заглядали в підворітню дзвіниці Грецької церкви, яка за 130 років свого існування на той час чи не вперше систематично спостерігала за механічним процесом відокремлення людської душі від тіла, поставленим на потік. Зберігся лише єдиний фотокадр, препаскудної якості, на якому ці три букви Г, гидко похилившись, красуються на тлі впізнаваної споруди нинішнього фізвиху. Коли мені вперше довелося про це дізнатися, то стало трохи моторошно. Адже в часи, коли в нашій країні і смертна кара-то скасована, ходити по місцях, що вже давно могли зарости мандрагорою (Чому? Не скажу! Допитливі дізнаються самі.) трохи незатишно…

Коли якого-небудь Дев'ятого травня йтимете на Вали і проходитиме повз ДЮСШ, згадайте мої слова й, озирнувшись ліворуч (на колишнє місце страти) та праворуч (на храм), спробуйте не забути пом'янути душі убієнних.