На початку жовтня Федору Миколайовичу Плотніру виповнюється дев'яносто. Ті, кого хоч раз зводила з ним доля, переконалися: він із числа людей захоплених, одержимих та самовідданих. Саме тому цей невтомний дослідник української старовини і став лауреатом обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястрєбова. За ініціативи Федора Миколайовича у 2003 році на свято Покрови, у степу біля села Мошориного Знам'янського району, на місці колишнього хутора Припутні було встановлено дубовий хрест і пам'ятний знак, який свідчить, що колись тут була садиба «українського козака, поета, філософа Семена Климовського» – автора пісні «Їхав козак за Дунай».

Федір Плотнір справжній літописець історії рідної Нової Праги. Автор кількох книжок, частина яких видана ним за власний кошт. Серед них – «Новопразький літопис», «Наші земляки», «Петриківські бувальщини».

Як любить повторювати Федір Миколайович: «Праг на світі багатенько, а Нова Прага – тільки одна. Я тут народився, і це мій центр всесвіту…»Його хата стоїть на пагорбі, поруч із автотрасою в районі селища, що зветься Свинаркою, на честь річечки Свинарні. Букву «н» сучасні новопражці дуже непомітно замінили на «к». Де живе «дід Плотнір», як його з теплотою і пошаною називають земляки, покаже майже кожен у селищі. Святая святих у хаті господаря – бібліотека, в якій у діда Федора дуже багато навіть автографами авторів, яких у господі побувало чимало. Я особисто з дідом Федором зустрічався лише тричі в 2004-2005 роках. Останнього разу говорили про Чистахівських, які ще мешкають у Новій Празі, що подивувало краєзнавця. На жаль, ця тема ще не до кінця вивчена, бо поїхавши з Нової Праги на навчання у Санкт- Петербург, Григорій Чистахівський залишив свою родину - дружину з донькою, та чомусь ніколи вже не повертався на батьківщину.

В хаті у Федора Миколайовича справжній музей з надзвичайно цікавою, колоритною домашньою бібліотекою, тисячами збережених газетних видань, історичних речей. Потрапивши в помешкання, я ніби повернувся в дитинство. В душі, ніби почали коти шкрябати, бо побут дуже нагадав давно зниклу дідову хату. А тут на додаток такий дивосвіт та скарби з історії Нової Праги. Роздивлятися було що, як і сумно залишати помешкання гостинного господаря. Хтось колись навіть написав, що невеликому краєзнавчому музеєві створеному дідом Плотніром може позаздрити будь-який професійний історик.

Справою рук і душі Федора Миколайовича стало і знайдення «Бабиного Яру» Нової Праги – Рябоволової балки, де в роки Другої світової війни фашисти розстрілювали євреїв. За його ініціативи та участі інших краєзнавців там встановлено пам'ятний знак загиблим землякам. А війна жорстоко пройшлася і по долі самого Федора Миколайовича Плотніра. Він на власній шкірі відчув всі її «принади»: тяжке поранення, полон, німецькі табори. Побував навіть у Бухенвальді, аі в останні дні війни в Дахау. Серед побачених і пережитих жахів концтаборів, де в'язнів там стріляли на кожному кроці. Мертвих, яких не встигали спалювати в крематорії, складали на купи, а їхні тіла посипали сіллю…

Серед іншого краєзнавець пригадує і радянські жахи. Репатріація, фільтрація – і ставлення до себе з боку комуністичної влади, як до людини другого ґатунку. Про те Федір Миколайович згадувати не любить, натомість розповідав би і розповідав про те, чим усі ці багато років живе його душа, що літає над рідними степами в пошуках загадок минулого..

Гортати книжечки Федора Миколайовича дуже цікаво, бачити на світлинах історичні будинки та храми, що вже не збереглися на моїй пам’яті та читати про минуле Нової Праги саме, те що досі не потрапило до довідників. Федір Миколайович, як не дивно першим став збирати все про рідну Петриківку - Нову Прагу. В 70-ті роки при селищному будинку культури (колись був районним) була кімната - музей, а зараз глянувши лише на вигляд тих дверей все стає зрозумілим… А поруч інший докір історії на насипному кургані в недбало запущеному парку напівзруйнова пам’ятка - меморіальний стовп, з якого вандалі поцупили орла. Ця архітектурно-меморіальна споруда збереглася і на поштових листівках присвячених Новій Празі належить відомому архітектору Бернадоцці.

Як би не невтомні пошуки Федора Миколайовича Плотніра, то історія краю недорахувалася б багатьох своїх сторінок. А упорядкувати результати пошуки на випустити книжки порадив земляк Віктор Громовий, який за іронією долі дивним чином агітує за перейменування Кіровограда в Єлизаветград, але мовчить про повернення назви Петриківка рідному селищу.