Один
знайомий націоналіст якось сказав: «З приходом москалів життя не
почалося, а з їх зникненням не закінчиться…» . А пригадався цей вислів
нещодавно, коли одна «історик» з Олександрійського краєзнавчого музею
на прізвище Жахалова в своїй доповіді на науковому семінарі зробила
спробу вкоротити віку містечку Нова Прага. Джерело свого відкриття
перед телекамерою вона не повідомила, але брехня пішла гуляти світом.
Один з краєзнавців, коментуючи такі «відкриття», висловив думку, що дилетанти вивчають історію по дотичній лінії, тобто
десь щось вхопивши, нічого не співставляється та не розглядається з
різних боків. А буває, що і «роблять відкриття на замовлення»…
Та
повертаючись до заяви «фахівця» Надії Жахалової слід зазначити, що було
бездоказово заявлено, що Нова Прага була не Петриківкою, а Мурзинкою.
Мов перша така назва виникла після створення Нової Сербії та
розквартирування гусарського полку. От забула та пані, що як казали в
одному з радянських фільмів, «життя з приходом гусар не починається, а
після їх відходу не закінчується». Ну розквартирувалися гусари в
Мурзинці, і що з того? Назвали поселення так на честь річечки, що є
правою притокою Бешки. Крім Бешки та Мурзинки у Новій Празі є ще річка
Свинарна та інші. Ще й досі Нова Прага, що має протяжність у кілька
кілометрів, про людей кажуть він з Забешки, з Кургану, Линії, Свинарки,
Викирини, Заброду і так далі. Якщо не жив у тому середовищі козацької
Петриківки, то з Мурзинкою дуже просто потрапити в просак. Деякі
закутки старовинного містечка вже зникали в 60-ті роки минулого
сторіччя. Лише місцеві знають, що Душенкевичеве не лише нині частина
Нової Праги, але донедавна була окремим селом, як і низка інших.
Географічно землі Нової Праги з річкою Бешкою в ХVII-XVIII століттях
були нечітким кордоном між землями кількох сотен Миргородського та
Полтавського полків Гетьманщини та землями Вольностей Війська
Запорозького. В реєстрах та описах 1745 року бравий берег Бешки з
Мурзиним байраком чітко записаний за Запорожжям. А в документах
датованих різними роками фігурує хутір полковника Василя Капніста на
річці Свинарні, а також хутір Василя Петрика, де проживали родини
козаків Швеців, Баранників та Лега. Стосовно прізвищ, то цікавим
фактом, що на хуторі Капніста в першій половині XVIII
століття проживало в 40 хатах 49 українських родин. Серед них була
родина і Грицька Дика. А в 1754 році вже сотник Павло Дик з містечка
Цибульова був призначений генерал-майором Глєбовим сотником в слободі
Мурзинка Слобідського Коцького полку. У восьми з майже тридцяти слобод
згаданого полку, навіть у слободу при розбудові фортеці сотниками була
призначена козацька старшина з Цибульова, який належав графу Олексію
Григоровичу Розумовському ( чоловікові імператриці Єлизавети). Крім
Некрасовського шанця 16 роти гусарського полку у вершині Бешки, на її
довжині в 53 кілометра розмістили ще дві свободи Мурзинка та Бешка, з
назвами по назвам річок. Всі три праві притоки були на запорозьких
землях і в межах Петриківки( сучасної Нової Праги).
Мурзинка перша з них, далі в межах містечка в Бешку впадають Свинарна
та Вакарина. Наступна слобода Бешка теж була у межах сучасної Нової
Праги і очолювалась сотником Андрієм Головком. Версія про тещо слобода
Бешка була на території сучасної Головківки відпадає, бо в цій же
місцині Дмитром Яворницьким згадується поштова станція хутір Головка
заснована в 1768 році на лінії Кременчук-Кінбурн.
Відійшовши в знайденого в збірці Анатолія Пивовара
та цілої низки документів про життя в цій місцевості, хочеться сказати
про більш наближене і рідніше. Річечка Мурзинка протікала і досі тече,
впадаючи в Бешку в кінці садиб за луками, де жив мій рідний дід Дмитро,
прадід Іван, прапрадід Степан і так далі. Слово Мурзинка в моєму
дитинстві згадувалося лише як цей струмочок та село Вершино-Мурзинка, а
всі покоління старих людей згадували лише про Петриківку, що єднала
поняття всіх хуторів і слобід нинішньої Нової Праги. На невеличкій
річечці, частенького перегороженій греблями було до десятка сіл та
хуторів, що зникали та об’єднувалися та вливалися у сучасну Нову Прагу,
що бачила на своєму віку і козаків-запорожців, і гусар, і маневри з
участю російських імператорів та зберігала шаблю Бонопарта.
Перетворення її в щось історично другорядне та укорочування їй віку
просто трохи неприємно дивує. Робити це один випадково знайдений та
детально не досліджений документ не дає ніяких підстав. А мапа 1799
року ще на додаток свідчить про те, що назва слободи Мурзинки вже через
45 років на ній відсутня, і заселеною є лише місцевість, де Мурзинка
впадає у Бешку.
"Невідомі
патрони” нині вказують "історикам” звідки і як відраховувати вік
населених пунктів. Перше поселення комусь вже "нє катит”, перші згадки
повинні бути "обережними”, непотрібні згадки треба приховати. На
Кіровоградщині в визначенні віку поселення починає домінувати "прихід
гусарів”... Оттаку історію "пишуть” нашому народу...
Анатолій Авдєєв
|