П`ятниця, 26.04.2024, 13:46
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 181
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Холодний Яр – джерело українського непереборного духу

Холодний Яр – джерело українського непереборного духу

18 квітня 2010 року у гетьманській столиці Богдана Хмельницького місті Чигирині відбулися урочистості на честь 93-ї річниці Українського козацтва.

У заходах брали участь члени Ради Українського козацтва при Президентові України: почесний гетьман Українського козацтва Володимир Мулява та Верховний отаман МГО "Реєстрове Українське Народне Козацтво" Володимир Сумовський, козацькі делегації зі столиці України – міста Києва, Вінницької, Волинської, Житомирської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Одеської, Сумської, Хмельницької, Черкаської, Рівненської, Харківської, Полтавської та Запорізької областей, а також представники козацької організації української діаспори "Українське Вільне Козацтво".



Урочисті заходи організувала та провела Рада козацький отаманів України (РКОУ) – громадське козацьке об'єднання, яке було самостійно створено козацькими отаманами у серпні минулого року. Головою Ради козацький отаманів України є наказний кошовий отаман Українського Вільного Козацтва, помічник Секретаря Ради Українського козацтва при Президентові України Анатолій Грива. РКОУ діє як координаційний, організаційно-методичний та дорадчо-консультативний орган козацьких організацій України та їх об'єднань, взаємодіє

з усіма органами державної влади та місцевого самоврядування, а також громадськими структурами, які поділяють погляди РКОУ щодо шляхів розвитку козацького руху в Україні. Головною метою діяльності козацького об'єднання

є праця для ідеї Української Самостійної Соборної Держави, що здійснюється через зміцнення єдності українського козацтва на традиціях Козацького звичаєвого права як на теренах України так і за її межами, де є українські козацькі громади. Українські козаки мають навчитися самостійно, власними спільними силами захищати національну честь та гідність держави Україна, природне право Українського народу жити на своїй землі по-українськи.





Учасники урочистих козацьких заходів вшанували пам'ять українських героїв – отаманів Холодного Яру, які протягом багатьох століть зі зброєю в руках відстоювали незалежність України та боролися за волю українського козацького народу в загонах гайдамаків отаманів: Верлана, Матвія Гриви, Івана Жили, Гната Голого, Семена Неживого, Максима Залізняка, Івана Гонти; отаманів Холодноярівської республіки: братів Чучупаків – Василя, Олекси та Петра, Чорного Ворона, Юрія Горліса-Горського, Івана Деркача, Костя Блакитного та багато інших. У роки Другої світової війни в Холодному Яру діяло дев'ять партизанських загонів і дивізія УПА "Холодний Яр".

Під час урочистостей козаки відкрили пам'ятну плиту Гетьману Самостійної Соборної України Івану Васильовичу Полтавцю-Остряниці.




Козаки відзначили події, які відбулися в Чигирині 93 роки тому, у жовтні 1917 року. В той час у Чигирині відбувся козацький з'їзд, на якому були присутні тисяча делегатів, що представляли 60 тис. організованих членів Вільного козацтва Київщини, Чернігівщини, Катеринославщини, Херсонщини та Кубані. Безпосереднім організатором цього з'їзду був саме Іван Полтавець-Остряниця.



Відкриваючи козацький з'їзд у 1017 році, Іван Полтавець-Остряниця так сформулював його завдання: планомірне творення козацької організації, яка, базуючись на принципах сучасного козацького устрою, переросла б у боєздатне національне військо.

З'їзд прийняв "Статут" і "Програму" Вільного козацтва, в яких провідне місце посіли питання державотворення і розбудови національних українських Збройних Сил.

В останній день роботи з'їзду були проведені вибори керівництва Вільного козацтва – Генеральної козацької ради. З'їзд хотів обрати отаманом молодого осавула (Кубанського Війська) І.Полтавця-Остряницю, але він, відмовившись від запропонованої делегатами з'їзду високої посади отамана Вільного козацтва, несподівано висунув на неї кандидатуру командира 1-го Українського корпусу генерала П.Скоропадського, а почесним отаманом запропонував обрати Голову Української Центральної Ради професора М.Грушевського (1866-1934), після чого їх було вибрано одноголосно.

Підсумком роботи з'їзду стало обрання Генеральної ради Вільного козацтва. Отаманом усього Вільного козацтва України було обрано П.Скоропадського, наказним отаманом – І.Полтавця-Остряницю, генеральним писарем – В.Кочубея, генеральним обозним – Тонковида, генеральним суддею – М.Левицького, генеральними хорунжими – д-ра І.Луценка, С.Гризла і Шаповала, генеральними осавулами – Шомовського, Шендрика і Кіщанського та ін., у загальній кількості 12 осіб. Організаційним осередком козацтва стало місто Біла Церква.



Під час цьогорічних козацьких урочистостей дуже важливою подією стало винесення прапора Українського Вільного Козацтва діаспори, який у 1992 році Кошовим отаманом УВК Йосипом Івахом Д.Байдою із Канади був переданий в Україну Гетьману Українського козацтва Володимиру Муляві. Цей прапор зберігся виключно завдяки особистим зусиллям члена Ради козацьких отаманів України Верховного отамана МГО "Білоцерківська Січ" Андрія Дрофи. І дуже символічним стало прибуття цього прапора в Чигирин саме з Білої Церкви, яка 93 роки тому була визначена центром Вільного козацтва.



Вільне козацтво стало основою формування українських добровільних полків Армії УНР: Перший Український козачий полк ім. гетьмана Б.Хмельницького, полк ім. кошового К.Гордієнка, Перший кінний полк Чорних запорожців, полки Запорозького корпусу, Козацько-Стрілецька дивізія (дивізія Сірожупанників) та багато інших.

На початку 2010 року Указом Президента України Віктора Ющенка

від 28 січня 2010 року N75/2010 "Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті" учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті визнано осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності. До зазначених в указі категорій належать також і козаки Вільного козацтва в Україні (1917-1921 рр.) та Українського Вільного Козацтва в діаспорі (скорочено "Українське козацтво") (1920-2010 рр.). У 2007 році Президент України Віктор Ющенко у своєму вітальному листі до козаків Українського Вільного Козацтва США та Канади з нагоди 90-ї річниці створення УВК відзначив, що "козацькі об'єднання у важких кровопролитних боях гідно відстоювали свободу своєї національної держави, не припинивши боротьбу навіть тоді, коли доля закинула їх далеко від рідної землі".







Згадаймо найбільш відомих козаків, які своєї звитяжною боротьбою прославили Українське козацтво та нашу Неньку-Україну перед усім світом:

Іван Васильович Полтавець-Остряниця -- нащадок козацького роду гетьмана України Яшка Остряниці, офіцер російської армії в роки Першої світової війни (1914-1918), наказний отаман Вільного козацтва (1917-1920), отаман Українського національного козачого товариства (1920-1936), Гетьман Самостійної Соборної України, обраний у 1926 році, отаман Українського Вільного Козацтва (Українського Національного Козацького Руху (1936-1942), отаман Запорозької Бригади УВК Української Національної Армії (1942-1945) (народився у Суботові Чигиринського повіту (тепер Черкаська обл.), помер у 1957 р. в Мюнхені).

Омелянович-Павленко Михайло Володимирович – генерал-полковник Армії УНР, командувач Української Галицької Армії та Армії УНР,

з 25 червня 1941 р. очолював у Кракові Українську генеральну раду комбатантів,

з 1942 по 1944 рр. очолював УВК, після закінчення Другої світової війни посів пост міністра військових справ Уряду УНР в екзилі.

Шандрук Павло Феофанович – генерал-полковник Армії УНР, головнокомандувач Української Національної Армії, керівник ресорту військових справ Уряду УНР в екзилі, член Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка, почесний голова Українського Вільного Козацтва, почесний голова Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА (народився 28 лютого 1889 р. в с. Борсуки Кременецького повіту на Волині (нині – Лановецький район Тернопільської обл.), помер 15 лютого 1979 р. в м. Трентон штату Нью-Джерсі США).

Петро Гаврилович Дяченко – генерал-хорунжий армії УНР, отаман 1-го кінного полку Чорних запорожців ("чорношличників"), отаман Окремого кінного запорозького республіканського полку Запорозького корпусу, командир 2-ї Української дивізії Української Національної Армії (народився 30 січня 1895 р.

в с. Березова Лука Миргородського повіту Полтавської губернії, помер 23 квітня 1965 р. в м. Філадельфія, США).

Долуд Андрій Данилович – полковник Армії УНР (генерал-хорунжий

в еміграції), отаман Окремого козацького загону імені Івана Гонти Української Галицької Армії, отаман Запорозького загону УВК 2-ї Української дивізії Української Національної Армії (народився 15 жовтня 1893 р. в Єлисаветграді (тепер Кіровоград), помер 6 вересня 1976 р. в бразильському місті Курітіба,

де і похований).

Тютюнник Юрій Йосипович – генерал-хорунжий армії УНР, у березні-квітні 1917 року організатор "Першого Сімферопольського полку імені Гетьмана Дорошенка", восени 1917 р. організував у Звенигороді Кіш Вільного козацтва та став його отаманом, влітку 1919 року очолював групу у складі Армії УНР, у 1921 р. – організатор Другого зимового походу Армії УНР, у 1923 р. заарештований радянськими органами, викладав у Харківській школі червоних старшин

до 1929 р. (народився 20 квітня 1891 р. в с. Будище Звенигородського повіту Київської губернії, розстріляний 20 жовтня 1930 р. в Москві).

Семен Гризло – бунчужний, нащадок старовинного козацького роду Звенигородщини, один із засновників Вільного Козацтва, кошовий отаман Звенигородського коша Вільного козацтва з квітня 1917 р.

Михайло Ковенко – отаман Київського полку УВК (20 сотень), комендант міста Києва.

Чучупак Василь Степанович – головний отаман Холодноярівської республіки 1919-1920 рр. (народився у 1894 р. у с. Мельники Чигиринського повіту (тепер Черкаська обл.), загинув 12 квітня 1920 р.).

Володимир Сахно-Устимович – осавул Кубанського Війська, який

в Одесі з Вільного Козацтва у червні 1917 р. сформував 1-й Гайдамацький полк,

а в серпні 1917 р. – 2-й Гайдамацький полк.

Іван Орлов-Орленко – отаман 2-го Пластунського Гайдамацького полку Українського Вільного Козацтва, сформованого в Одесі в серпні 1917 р.

Іван Волошин-Берчак – генерал-хорунжий Армії УНР, Генеральний писар УВК з 1936 р., Кошовий отаман Польського коша УВК, очолював УВК

з 1942 р. (загинув у 1942 р. на Волині у бою проти радянських партизанів).

Іван Цапко – козак-кубанець, генерал, командир полку Окремої кінної дивізії Армії УНР, начальник штабу козачих військових частин УВК

з 1942 р., член Української вільної академії наук, у 1960 р. став засновником першої станиці УВК у США (помер 10 вересня 1967 р.).

Павло Терещенко – полковник Армії УНР, з 1944 по 1945 рр. очолював УВК, отаман козацького загону УВК, на базі якого з грудня 1944 р. мав формуватися Козацький корпус "Вільне козацтво". "Вільні козаки" під його керівництвом брали участь у боях у складі 599-ї руської бригади в Данії,

а 12 березня 1945 р. увійшли до складу 2-ї Української дивізії Української Національної Армії.

Савченко-Більський – кошовий отаман Волинського коша УВК.

Це лише частина з великого списку українських козаків – учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

По завершенню заходів у Чигирині козацькі підрозділи Ради козацьких отаманів України долучилися до заходів, які проводилися Історичним клубом "Холодний Яр".









ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:

Навесні 1917 року з метою створення і захисту Української держави

в умовах наростання революції виникли українські добровольчі озброєні формування "Вільне козацтво".

Рішення про формування загонів Вільного козацтва було прийнято у квітні 1917 р. на козацькому з'їзді у Звенигородці на Київщині. Згідно з рішеннями козацького з'їзду Вільне козацтво було організовано як територіальну військову організацію для оборони вольностей українського народу та охорони ладу.

Всіма справами Вільного козацтва завідує виборна козацька старшина.

16-20 жовтня 1917 р. у м. Чигирині на Черкащині відбувся з'їзд Вільного козацтва, на якому були присутні 2 тис. делегатів, що представляли 60 тис. організованих вільних козаків Київщини, Херсонщини, Катеринославщини, Чернігівщини та Кубані.

На з'їзді було обрано Головну козацьку раду (Генеральну раду) Вільного козацтва у складі 12 осіб, яка мала розташовуватися в Білій Церкві. Почесним отаманом Вільного козацтва став командувач 1-го Українського корпусу генерал Павло Скоропадський, а наказним військовим отаманом і генеральним

писарем – Іван Полтавець-Остряниця. Уже в листопаді 1917 р. Іван Полтавець-Остряниця виступив з планом реорганізації влади і утворення, з обпиранням на козацтво, Української Держави на чолі з гетьманом.

Центральна Рада підтримувала ідею організації загонів Вільного козацтва, прагнула надати вільнокозацькому рухові чітких організаційних форм.

13 листопада 1917 р. Генеральний Секретаріат затвердив обов'язковий для вільнокозацьких організацій Статут "Вільного Козацтва на Україні". Статут суворо регламентував діяльність вільних козаків. У кожному селі чи місті, незалежно від чисельності населення, могла існувати лише одна громада Вільного козацтва з осіб будь-якої національності й статі. Її завданнями були боротьба

з дезертирством при демобілізації, охорона громадського порядку та спокою населення, захист громадян та їхньої власності, запобігання грабункам, фізичний

і духовний розвиток своїх членів, їх громадське виховання.

10 серпня 1918 р. Рада міністрів Української держави затвердила Закон "Про відновлення Українського козацтва". Згідно зі ст. 2 Закону "Відновлення козацтва має своєю метою відродження велично-гарного минулого України

і допомогу відродженню Батьківщини і забезпечення її державності, а також виховання як наростаючого, так і будучих поколінь. З боку щирої прихильності до старої Батьківщини, на чолі якої стоїть ясновельможний пан гетьман,

і взаємної допомоги".

Вільне козацтво стало основою формування військових з'єднань Армії Української Народної Республіки, а після виходу у 1920 році в еміграцію Уряду і Армії УНР Вільне козацтво продовжувало в Україні боротьбу з іноземними завойовниками аж до 1923 року.

4 вересня 1920 року в Берліні була відновлена діяльність українського козацтва у формі Українського національного козачого товариства (УНАКОТО чи УНКТ) (з 1936 р. – Український Народний Козачий Рух – УНАКОР, чи,

по-іншому, Українське Вільне Козацтво), на чолі якого став полковник Іван Полтавець-Остряниця. З березня 1921 року місцем перебування його штабу стало місто Мюнхен (Баварія). Отаман Іван Полтавець-Остряниця намагався згуртувати консервативні сили еміграції і очолити їх з метою відновлення незалежності України на засадах гетьманської авторитарної влади. У своїй діяльності УНКТ використовувало традиційні козацькі організаційні фор¬ми, принципи та цінності.

Організація "Українське Вільне Козацтво" (чи, скорочено, "Українське козацтво") в діаспорі була підтверджена Гетьманом України Павлом Скоропадським та визнана Урядом Української Національної Ради УНР. Від часу створення й до 1945 року в реєстрах УВК налічувалося до 10 000 козаків. Після Другої світової війни УВК продовжило свою діяльність головно в Німеччині та Австрії – в таборах переміщених осіб. У США перша станиця (організаційний осередок) УВК була утворена у 1960 р.

17 березня 1992 року Міністерством юстиції України було здійснено реєстрацію МГО "Українське козацтво". 20 січня 1995 р. Указом Президента України N14/95 "Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва" було схвалено "громадські ініціативи щодо державної підтримки дальшого розвитку і діяльності організацій Українського козацтва, які об'єднують громадян України, які відносять себе до козаків". Цим Указом було офіційно визнано існування в Україні козацького руху під назвою Українське козацтво, до якого входять всі існуючі в Україні козацькі організації.

http://narodna.pravda.com.ua/nation/4bcd99c747f14/
Категорія: Мої статті | Додав: graf (30.04.2010)
Переглядів: 633 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz