"А Єлисаветі настав час родити, - і сина вона породила[...] І сталося восьмого дня, прийшли, щоб обрізати дитя, і хотіли назвати його йменням...” [Луки 1: 5-7].

Майже про наше місто: офіційно народжене як Єлисаветград, в подальшому отримало чимало інших імен (Зінов'євськ, Кірове...) А восьмого року (ХХ1 сторіччя) прийшли, щоб обрізати "кінці”, і змінити йому ймення на...

Проблема перейменування нашого міста – аж ніяк не нова. Але в силу того, що 22 жовтня міська рада прийняла рішення про винесення на референдум питання зміни назви Кіровограда, набула гострого політичного характеру.

На першопогляд, нічого поганого в цьому нема, - навпаки (чи хочете ви далі жити в місті з ім'ям радянського прислужника?) Та поміркуймо разом: що пропонується натомість? – Єлисаветград. І тут починається широке поле для необхідних дискусій навколо питання: іменем православної Святої чи російської цариці Єлизавети було короноване місто наприпочатку? Якщо правда за першою версією, то виникає низка логічних запитань, на які місцеві краєзнавці й історики поки не можуть дати вичерпних обгрунтувань. Наприклад, чому саме ця свята стала покровителькою наших земель, в той час, як фортеця споруджена во славу імператриці? А якщо ж місто назване ім'ям великоруської гнобительки нашого народу, то чим імперська назва ліпша від радянської? Підкреслю, що серед фахівців остаточної думки напоки нема. А отже, це питання залишається відкритим і потребує подальших досліджень.

По-друге, в свідомості мешканців міста проблема перейменування затиснута між двома варіантами: Кіровоград – Єлисаветград. Прикро, але більшій частині нічого не відомо про концепції краєзнавців, котрі тривалий час займаються даним питанням. А в їх роботах аргументовано пропонуються такі варіанти назв міста, як Інгульськ, Златопіль, Новокозачин та ін. Шановні мешканці міста, чи бодай чули ви про це?

По-третє, підозрілим видається сам час прийняття таких кардинальних змін. Чи не криється за такою турботою міськради політичноегоїсточні наміри? Керівники більшості фракцій ("Партії регіонів”, "Нашої України”, БЮТ тощо) виступають "за” перейменування, а фактично повернення свято-імперської назви. Лише ті, хто бачить весь підтекст "реформи”, наголошують на підводних каменях, котрі були кимось закладені і можуть стати черговою діркою в корпусі судна Інгулу. Та й чому це панове-депутати взяли на себе роль месій, забувши про думку народу (чи, на ваш погляд, це питання достатньо висвітлюється в пресі, обговорюється на місцях, виголошується звичайним людям?)

Всі ці закономірні "чому?” ставлять під великий сумнів потребу нинішнього (загалом – необгрунтованого) перейменування міста, а отже, повинні залишити відкритим питання: "Яке ймення Твоє, місто?”, звісно, слугуючи поштовхом до нових широкоаспектних та наукових досліджень даної загальнонародної проблеми.