Місто Крилів (пол. Kryłów, рос. Крылов, у 1795—1806 Олександрія, з 1806 року знову Крилів, з 1822 року перейменовано в Новогеоргіївськ), нині затоплене водами Кременчуцького водосховища. Стояло на правому березі Дніпра при гирлі Тясмина. Але переліком тих трьох імен справа не обмежується. Вціліло від затоплення лише передмістя міста Таборище, що нині зветься у сучасному Світловодську Хмельницьким мікрорайоном.

Засноване було поляками у 1615 році в Корсунському старостві як укріплення на південно-східному кордоні Речі Посполитої. Містечко Крилів, що мало стратегічне положення, контролюючи переправи через обидві річки. В цих краях відбувалися часті бої козаків, поляків і татар; зокрема під час козацького повстання 1625р. козаки під проводом М.Жмайла билися біля Крилова з поляками, 1662 — війська Юрія Хмельницького з росіянами. У 19 ст. це було заштатне містечко Олександрійського повіту Херсонської губернії.

За свідченням люстрації 1616 р., в поселенні було 200 дворів, відповідно, населення становило не менше 1200 чоловік. 1616 p. місту було надане Магдебурзьке право. Як слобода воно на 30 років звільнялося від податків. Подимний реєстр 1631 р. засвідчує 50 «осілих димів» і 200 огородників. У козацькі часи пережило кілька нападів та руйнування. Але існує версія, що поселення існувало, ще за часів Київської Русі, і назва Крилів(Крилов) походить від слів « красні лови»(гарна охота).

Місто згадується в українських народних думах:

Гей, як на славній Україні,

В славнім городі Крилові,

Там жила стара жона, удова

Та мала три сини,

Як ті ясні соколи...

У складі Російської імперії Крилів вважався містом військового відомства. У 1741 року місто призначене місцем постою Миргородського полку, пізніше — сербського Пандурського полку. Але воно було спірною територією між Російською імперією та Реччю Посполитою, про що свідчать королівські укази датовані навіть 1793 роком. У 1821 році Крилов відрахований до складу орденського Кірасирського полку. У 1860 р. переданий до відання звичайної адміністрації. Перебував у складі Херсонської губернії. На 1894 р. місто налічувало 1634 двори (12 653 жителі), 350 десятин землі, мало 3 православних церкви, синагогу, приходське училище, 2 школи, лікарню, 11 фабрик тощо. Під час Першої світової війни у Новогеоргіївську перебували Кримський кінний полк та 8-й запасний кавалерійський полк російської армії.

У 1959—1961 рр. після побудови Кремінчуцької ГЕС територія міста була затоплена, а населення евакуйоване. Невеличка частина міста ще залишилась на височині правого берегу Дніпра у с. Нагірне (нині Світловодського району Кіровоградської області). Основна частина Світловодська стоїть на кручах Табурищанського мису понад правим берегом Кременчуцького водосховища і тягнеться від споруд Кременчуцької ГЕС до великої затоки водосховища у місці, де в Дніпро впадає річка Цибульник. Місто має також низинну частину (район Табурища) з переважно приватною забудовою. З півдня і

південного сходу від міста знаходяться значні лісові масиви, зі сходу — дніпровські плавні.

25 березня 1954 року Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва Кременчуцького гідровузла на Дніпрі, яке і почалося з квітня-травня 1954 року. Одночасно з гідровузлом за генеральним планом, розробленим в комплексі з основними спорудами ГЕС, будували селище гідробудівників: за 1954 і першу половину 1955 року ввели в експлуатацію 5182 м² житлової площі, 2 їдальні, клуб, літній кінотеатр, школу, лікарню на 25 ліжок тощо. 1956 року житлова площа збільшилася ще на 18 тис. м². Головні квартали міста розмістили вздовж берега Кременчуцького водосховища на високому Табурищанському мисі, вкритому лісом. Цей зелений масив, разом з велетенським дзеркалом штучного моря надав місту мальовничого вигляду. В основу архітектурної структури міста покладено прямокутну сітку вулиць. Паралельно до берега пройшло три магістралі: Набережна — вздовж парку, Приморська вулиця, забудована тільки з одного боку і звернута фасадом до моря, та головна магістраль — вулиця Леніна, що тягнеться від греблі до вершини Табурищанського мису. Спочатку вулиця звалася проспектом Леніна. Колишні лісові масиви перетворили на центральний парк культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка та мальовничий лісопарк. Вздовж вулиць і на площах було висаджено багато фруктових і декоративних дерев.

Спорудження ГЕС і водосховища вимагало перенести на нові місця деякі населені пункти району, зокрема і місто Новогеоргіївськ. 1961 року селище гідробудівників Кременчукгесбуду, до складу якого ввійшло і давнє село Табурище, та перенесений із зони затоплення Новогеоргіївськ об'єднали в одне місто, яке назвали на честь тодішнього першого керівника СРСР Микити Хрущова — Хрущов, дарма що за кілька років до цього в СРСР почала діяти прийнята з ініціативи самого ж М.Хрущова заборона називати міста іменами живих керівників держави. Вдруге відвідавши влітку 1962 року нове місто, Хрущов дав прочухана за це місцевим керівникам, і наступного ж дня радянські газети вийшли з інформацією про те, що Перший секретар ЦК КПРС М.С.Хрущов відвідав місто КремГЕС. Так місто і називалося до 1969 року, коли його перейменували в Світловодськ. Кількість населення міста сягала тоді майже 35 тис. чоловік. Генеральний план забудови Світловодська тих часів, складений Харківським філіалом державного Інституту проектування міст, передбачав, що у 1980 році місто матиме вже 100 тис. жителів, і на початку 1970-х збиралися навіть прокладати тролейбусну лінію. Але населення Світловодська перетнуло межу лише у 50 000.

У 1956 році на будівництві Кременчуцької ГЕС побував видатний кінорежисер і письменник Олександр Довженко, а через два роки тут знімались окремі кадри «Поеми про море». Поема для багатьох стала певною трагедією, породженням проблем та сумною згадкою про минувшину. Нині чуються голоси про відзначення 50-річчя переселення, на що їм інші відповідають: "Що святкувати збираєтесь , придурки? Море-болото, хмари комарів, чи зелену і сморіду воду?”

Але незважаючи на таку багату та яскраву історію, за совковими стереотипами, відлік історії міста ведуть лише з 1954 року. А дарма, адже надана 1616 року магдебургія свідчить про заселеність центральної України та спростовує теорію «дикого поля в Україні». Як просто ми ховаємо і топимо свою власну невигадану справжню історію через певну політичну кон’єктуру та зовнішні колоніальні впливи, і довго не можемо побузтися тих перекручень. В останньому польському королівському указі про підтвердження наданого місту Криліву магдебурзького права є посилання і на попередні королівські укази та є навіть зображення та опис герба. Про свою знахідку 1997 році написав статтю «Магдебурзьке право у Дикому полі» у газеті «Думка». Віднайшовши в архівних

джерелах ці документи останньої магдебургії місту Крилову датовані 1793 роком, я висловив пропозицію про використання цього герба. Мене почули та вкрали ідею. До трьох рушниць додали знизу «хвилі водосховища» , прибравши зелені пагорби. Герб з певними пригодами майже у п’ять років та з іменами інших «авторів» таки затвердили.