На початку липня 2009 року Парламентська асамблея Організації з безпеки та співробітництва в Європі на засіданні у Вільнюсі ухвалила резолюцію «Возз’єднання розділеної Європи: заохочення прав людини та цивільних свобод у регіоні ОБСЄ в ХХІ столітті». Резолюція прирівнює сталінізм до нацизму і закликає до рішучого засудження на світовому рівні злочинів проти людства, скоєних тоталітарними режимами. Міжнародний день пам’яті жертв нацизму та сталінізму відзначатиметься 23 серпня, отже в день, коли 1939 року було підписано пакт Молотова-Ріббентропа, що призвів до поділу Східної Європі на сфери впливу між сталінським Радянським Союзом та гітлерівською Німеччиною.

Двадцять років після падіння берлінської стіни й 18 років після розвалу комуністичної імперії СРСР західний світ на офіційному рівні нарешті усвідомлює, що сталінізм – під цим поняттям слід розуміти також його підвалини, які заклав Ленін – заслуговує на таке саме засудження як німецький нацизм та італійський фашизм.

Схвалення резолюції ПАРЄ є продовженням заходів, започаткованих Європейським парламентом 2 квітня 2009 року під час пленарного засідання в Брюсселі. У цей день 553 голосами «за», 44 – «проти» і 33, що утрималися, депутати Європейського парламенту виявили свою «повагу до всіх жертв тоталітарних та недемократичних режимів у Європі» й оголосили 23 серпня загальноєвропейським Днем пам’яті жертв тоталітарних та авторитарних режимів.

На згаданому пленарному засіданні Європарламенту констатовано, що Європа може по-справжньому об’єднатися лише тоді, коли всі її країни будуть здатні подивитися на свою історію з однієї позиції, коли вони будуть ладні визнати сталінізм, нацизм і фашизм «спільним спадком» і провести чесні та ґрунтовні дебати про всі тоталітарні злочини минулих десятиліть. Таке відкрите обговорення трагедії ХХ століття лише зміцнить подальшу європейську інтеграцію. У Брюсселі було висловлено також пропозицію створити загальноєвропейський документаційний центр і музей пам’яті жертв усіх тоталітарних режимів.
Резолюцію ОБСЄ, а також документ, ухвалений Європарламентом, треба вважати знаковими подіями, які започатковують якісно новий і системний підхід в оцінках злочинів проти людства двох найстрашніших режимів ХХ століття – більшовизму та нацизму.

Щоб зрозуміти тісний зв'язок та великі  світоглядні співпадіння та мотивованим цим дії слід зробити невеличкий екскурс у недавню  умовно «дофашистську історію». Якось у беседі з Бонч-Бруєвичем Ленін  відверто висловився: «Запамятайте, батенька, запам’ятайте, на Росію мені наплювати, тому, що я більшовик». Ціль виправдовує засоби! І в боротьбі за перемогу світової революції ніякі жертви не приймаються в розрахунок.

«Ми повинні перетворити Росію в пустелю, населену білими неграми, яким ми дамо таку тиранію, яка не снилася ніколи найстрашнішим деспотам Сходу. Різниця лише в тому, що тиранія, ця буде не праворуч, а ліворуч і не біла, а червона. У буквальному значенні цього слова, тому що ми проллємо такі потоки крові, перед якими здригнуться й сполотніють всі людські втрати капіталістичних воєн. Ми не маємо часу, немає вишукувати дійсних, активних наших ворогів. Ми змушені  стати на шлях фізичного знищення всіх класів, усіх груп населення, з яких можуть вийти можливі вороги нашої влади». Це привселюдно оголошена програма революційних дій належить Левові Троцькому, як це не прикро землякові кіровоградців.

 Ще у 1920 році цей більшовицькій із увір запропонував перетворити країну у гігантський концентраційний табір, а точніше систему таборів. Зіновьєв, Троцький(обидва земляки) та їх компанія заявили про необхідність знищення мільйонів співгромадян -!можливих ворогів», іце за шість років до того, як Адольф Гітлер написав»Майн Кампф», книгу, яку загально прийнято називати «Біблією нацизму» і «найбільш людиноненависницькою книгою книгою у світі». Здається саме у наших земляків німецький фюрер вчився ненависті та переписував окремі глави свого головного твору.

Звертає на себе увагу і те, що ні Гітлер, ні інші керівники Третього Рейху- Рудольф Гесс, Мартін Борман, Герман Герінг, Йозеф Геббельс, Генріх Гімлер, альфред Розенберг, Рейхард Гейдріх – ніколи не закликали до знищень десятків тисяч своїх співгромадян – німців.

ВЧК долучилася до масових розстрілів «ворогів радянської влади»  ще до того, як виникло гестапо( яке, до речі, ніколи не робило таких масових акцій усередині країни !). Концентраційні табори для «ворогів народу» вперше були створені та узаконені саме в Радянській Росії за п'ятнадцять років до того, як чиновник міністерства внутрішніх справ Адольф Вагнер висловився про необхідність концтаборів у Німеччині.

«Характерним для методів фашистської боротьби є те, що вони більше, ніж інші партії, засвоїли й застосували на практиці досвід російської революції. Якщо їх розглядати з формальної точки зору, а саме точки зору політичних прийомів, то це повне застосування більшовицької тактики й спеціального російського більшовизму» (М.Бухарін, Доповідь Комінтерну// Дванадцятий з’їзд ВКП(б).)

Гітлер неодноразово підкреслював, що націонал-соціалізм є те, чим міг стати марксизм з невеличкими виправленнями. Фюрер визнавав, що багато чому навчався у Леніна і Троцького, у тому числі, як обманювати і вести за собою маси. «Ябагато чому навчився у марксистів, - говорив Гітлер, - ія визнаю це без коливань. Я вчився їхнім методам». Гітлер у одній застільній беседі заявив своїм наближеним: «після перемоги над Росією було б найкраще доручити керувати країною Сталіну, звичайно, при німецькій гегемонії. Він краще, ніжхто-небудь інший, здатний упоратися з росіянами».

Колега Геббельса у 30-ті роки Г. Раушнінг згадує: «Геббельс, і не тільки він один, у роки боротьби майже врочисто заявляв про глибоке споріднення націонал-соціалізму і більшовизму. Подібна думка про більшовиків розвивалася і після приходу нацистів до влади, хоча про це не говорили вже відверто. А ще у своєму щоденнику Геббельс писав: «Штеннес говорить, що я - Сталін нашого руху, який оберігає чистоту ідеї. Я не Сталін, я ним стану» у тому ж щоденнику Геббельса є і інше слова, де гордо написано: «Я – націонал-більшовик».

23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом у Кремлі Сталін виголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Тому я хотів би випити за його здоровя». А другий тост Сталін проголосив за Гіммлера, «людину, яка забезпечує безпеку німецької держави». Далі, представляючи гостеві Лаврентія Берію, Сталін жартівливо сказав: «Це наш Гіммлер.» Ріббентроп потім, ділячись враженнями з італійським колегою, зауважив: «Я почував себе у Кремлі, як серед старих партійних товаришів» .

 Але не тільки німецькі нацисти бачили у Сталіні рідну душу… Вождь російських фашистів у Маньчжурії К. Радзаєвський, заявив: « не відразу, поступово, крок за кроком, прийшли ми до цього висновку й вирішили: сталінізм і є те саме, що ми помилково називали «російським фашизмом». Це наш російський фашизм, очищений від крайнощів, ілюзій і оман»…

На тему кровного  генетичного зв’язку між комунізмом та націонал-соціалізмом є безліч фактів та документів, але одним із самих приголомшливих є лист великого російського вченого В.Павлова, написаного у Раду Народних Комісарів у грудні 1934 року: «Ви дарма вірите у світову революцію. Ви сієте по культурному світу не революцію, а з великим успіхом фашизм. До вашої революції фашизму не було.» Викриваючи фашистів, ми зобов’язані викривати і радянських комуністів. Які заохочували нацистів на здійснення злочинів і мали намір скористатися результатами тих злочинів.