Гуманітарний зсув, здається, непомітно стався в Кіровограді. Дії та події, що час від часу, а можливо навіть циклічно чи регулярно відбуваються у місті інакше і кваліфікувати важко. Одним з таких з «зсувів» є розташування собачого цвинтаря поруч з меморіальним комплексом визволителям міста та алеєю слави.

Про стихійне поховання… майже у центрі міста та про неприпустимість такого сусідства з меморіальним комплексом заговорили в місті лише нині. Досі влада міста удавала, що не знає про існування собачого цвинтаря майже на території меморіального комплексу. А невже насправді не знала ? Здається, що ні… Поруч на меморіальному комплексі є «сторожова споруда», а при ній завжди один –два чергових. Їх «поставлено», ще у 2002 році слідкувати за порядком на меморіальному цвинтарі. Спонукала до цього інші події з серіалу «гуманітарних зсувів». З меморіального цвинтарю з участю місцевих бомжів букети квітів з могил… повторно потрапляли на продаж. Для вирішення проблеми цих «гуманітарних крадіжок» і встановили пост № N, з залученням працівників окремого підрозділу народної дружини при міськвиконкомі. Для тих хто працює за схемою «сіно-солома», якщо сказали слово «квіти», то значить «квіти», і тому слово «мертва собака» ніякого значення не відіграє. І так було цілих 5-6 років, поки не зашкалило у свідомості тих, кому згадану схему «не вмонтовували».

Люди, які мешкають у будинках поблизу фортечних валів розповідають, що інколи на «цвинтар» привозять тварин людськими катафалками, а поховання проходть під звуки траурних мелодій. Тут усе як у людей: могилки з пілписами, мармурові пам’ятники. Весною на «цвинтарі» багато квітів, насаджені тюльпани та інші квіти. Люди приходять сюди, як на екскурсію, подивитися на собачий цвинтар. Власники чотирилапих стверджують, що їхні друзі заслужили на вічну пам’ять… А хіба на рівноцінну з справжніми героями ? Невже, якщо не натягнути червону стрічку, то не існує межі в тому, що припустимо робити, а що за межею здорового глузду та елементарної порядності?

Фортеця імені Святої Єлизавети в Кіровограді, до «розгорнуте» поховання тварин не лише пам’ятник європейського фортифікаційного мистецтва ХVIII сторіччя, причетна до початку історії міста. Гучна проблема «собачого цвинтаря» вийшла вже за межі міста. Були відповідні повідомлення на каналах «1+1» та в «Надзвичайних новинах» каналу ІСТV. Саме там зачепили таку проблему, як не надання дозволу на споруду пам’ятника жертвам голодомору 1932-1933 років, певна частина жертв якого, за свідченнями очевидців, без ознак особистості похована неподалік. Але поруч з меморіальним комплексом є пам’ятний освячений хрест жертвам тоталітарного режиму та голодомору 1932-1933 років. Він не єдиний в межах фортечних валів. Є ще один встановлений УПЦ МП на місці, де колись стояла дерев’яна фортечна церква. І тут вимальовується дивна картина, коли є вирогідність, що другий хрест згадана УПЦ МП має намір замінити на капличку чи навіть храм, то над другим нависла небезпека таємного нічного зникнення(знесення). На користь цієї версії та дикої небезпеки говорить факт заборони побудови на його місці меморіального комплексу жертвам голодомору 1932-1933 років… Що дозволено у Кіровограді УПЦ МП, чомусь дивним чином не дозволяється робити українцям в Україні!

Тему дивного поховання поруч з алеєю героїв днями підняв з розмові з одним з їх нащадків героїв Олексієм Єгоровим, онуком Героя Радянського Союзу та національним героєм Чехослаччини Олексія Єгорова. Глибину болю цієї людини важко передати власними словами. Залишається окрім особистого враження лише зацитувати кілька речень.

« Мені, як людині, яку особисто глибоко ображає подібне дике сусідство двох поховань вражають і дії, і бездіяльність місцевої влади. А ця влада у нас якась «унікальна» з знаком мінус. Крім цієї дикості з похованнями, нещодавно з місцевих газет дізнався про розроблену трьома особами, яких я навіть не знаю як вірно назвати, висунувши ідею перейменування вулиці, що носить ім’я мого діда. До всього цього роками висить проблема відмови повернення родині сімейних реліквій – нагород мого діда після експозиції з місцевого краєзнавчого музею, що навіть не вирішується в судах… Мені здається, великих зусиль потребує не лише вчинення героїзму, але і пережиття його наслідків. Глумління над пам’яттю аморальне, але глумління над пам’яттю героїв дике і аморальне подвійно. А подвійна дикість дотична участь у цьому діями та бездіяльностю діючої влади. Кіровоград на рахунок цього, мені здається, унікальне місце, яке безупинно «плодить та акамулює» якихось моральних покручів...» - з болем говорив Олексій Єгоров, згадуючи свого діда, непересічну особистість, що працювала заступником голови облвиконкому. Пригадалися і ялинки біля нинішньої мерії, які дід пана Олексія за зв’язками «добував» в садових шкілках Москви, а нині «специ» бажають пустити їх під бензопили.

Ветеранські організації міста, традиційно керовані лівими, теж протестують проти такого дивного сусідства двох цвинтарів та стверджують, що це блюзнірство, коли тварин ховають поряд із тими, хто проливав кров за свою землю. А чого мовчали до цього раніше? Нині, коли про владі мер-комуніст, червоні ветерани перестали протестувати проти підвищення комунальних тарифів та взялися за впорядкування «собачого життя», тобто поховання.

Міський голова комуніст Володимир Пузаков на нараді майже місяць тому дав доручення департаменту архітектури та містобудування знайти ділянку, яка відповідала б санітарним нормам, і перепоховати цих собак, але поки тривають пошуки вільної ділянки під собачий цвинтар, на території меморіалу Слави з’являються нові могили. У дивному суспільстві з «перевернутими цінностями, чомусь не задумуються над тим, що не можна ховати тварин на цьому святому місці. Справжнє кощунство, не сумісне з цивілізованими нормами, в Кіровограді стало дивною нормою життя, яку місцеві чиновники традиційно не поспішають міняти.

В Кіровограді також ще не врегульовані місця вигулу собак, а те що вони залишають після себе на тротуарах, клумбах та алеях скверів зовсім не прикрашає місто. Але це для влади лишається непомітним через темне скло автомобілів. Гуманні люди ж ведуть зараз мову про притулки для тварин. Зовнішньо в останньому немає нічого поганого, але у неординарному місті є і інші сторони «собачаго життя». З’явилася інформація, що для цвинтаря для тварин виділять ділянку за містом і є надія, що цей цвинтар зникне. Але чому він виник і розширювався у такому місці? На це питання чиновники та інші носії «гуманітарного зсуву» у свідомості відповіді не дають…

Гуманітарний зсув, що непомітно стався в Кіровограді у свідомості та діях представників влади, на жаль, як інше стихійне лихо ліквідується повільно. Цей зсув різнобічний та має багато, можливо, ще непомічених неозброєним оком ознак.

Анатолій Авдєєв