Випадок з вулицею Івана Мазепи не поодинокий і зовсім невипадковий, а скоріше мабуть показовий . В Кіровограді вже більше десяти років насаджається „цікава” доктрина перейменувань, умовами якої є гасло: "новим вулицям – нові імена”. Завдяки таким установкам місцева, не дуже українська влада витісняє все українське на околиці міста. В той же час населенню розповідаються байки про дорожнечу вуличних перейменувань. Ще одним прийомом крутійства є обґрунтовання для широкого загалу різних викладок про якісь відсоткові відношення географічних , ботанічних, поіменних та інших класифікацій, яких тільки заманеться назв.

Це такі справи з перейменуванням вулиць та провулків, і в той же час двічі робилася і повторюється знову спроба перейменувати сам Кіровоград, але в яку б ви думали назву ?! Не більше, не менше, як на "історичну” імперську – Єлизаветград. При цьому все підноситься "під соусом”, що це нібито зовсім не ім’я цариці, а ім’я святої Єлізавети. Під цю святу справу підключилася російська церка з розгалуженою сіткою приходів. Ідуть молебни, широко афішується Свята Єлизавета, а перейменування міста препідноситься, як "останній шанс спасти погрязше в гріхах місто", Якщо це дійсно було так, тоді чому на старому гербі міста не образ святої, а вензель імператриці ? На це запитання псевдоісторики проросійського спрямування відповідь дати не наважуються і скромненько набирають в "рота води", яку лили перед цим на млин своїх проімперських ідей. Підходяща для цього випадку відповідь на протязі кількох років ще не підготовлена. Ці "фахівці-історики” розробили і проштовхнули на затвердження "новий герб міста” з зображенням на ньому контуру російської колоніальної фортеці та "вензелем св. Єлизавети”. Звичайна нахабна брехня та протаскування, розраховане на повних дурнів імперської антиукраїнської ідеї. Святі ніколи не мали вензелів !!! В той же час священики з УПЦ Московського патріархату пішли далі і змінили вивіски на храмах, сповістивши городян, що вони вже живуть в Єлизаветграді.

Перша хвиля зміни назви обласного центру, вибачте за тавтологію, в центрі України була здійснена українофобами ще в 1992 році. Було розроблено майже геніальний план на черговій сесії міської ради тихенько відмінити рішення… 1924 року про перейменування міста (тобто автоматично повернутись "з Кіровограда в Єлісаветград”, проминувши проміжні стадії Кірово та Зіновьєвська). Тоді місцеві націоналісти, яких до речі тоді не знайшли, зірвали "геніальну” спробу, шокувавши депутатський корпус відповідного змісту листівками, розповсюдженими в сесійній залі міської ради. Друга хвиля була здійснена вже в недалеких 1999-2000 роках, приєднавши до "великої загальнонародної ініціативи" ще і "маленьку місцеву". І того разу «народ», навіть місцевий, ніякий та спантеличений заплутати та обдурити не вдалося. Місцевий "квітневий референдум”, не зважаючи на листівки та галас російськомовного населення в засобах масової інформації дав організаторам "нульовий ефект”, бо цього разу нічого не підозрюючи комуністи та українські патріоти допомогли один одному. Кожний голосував за своє. "Червоні" за Кіровоград, а українські патріоти та небайдужі за нову українську назву міста.

А чи робилися спроби замінити чужу топоніміку в середині міста? Були, і не одноразові, але працювала "дуже кваліфікована комісія”, що складалася з певної, необхідної для успіху кількості крутіїв науковців, які з року в рік давали "необхідні” рекомендації, завдяки яким справа перейменувань просто заклякла замертво на місці на довгі десять і більше років української незалежності. Рекомендації комісії було до такого ступеню науковими, що майже все українське зробили якимось недоречним. Для прикладу слід зазначити, що перейменовано ледве вісім вулиць і з’явилося лише одне українське ім’я – Маланюка, і при тому з великими боями, бо зважили лише на постанову Кабміну. Як би не згаданий документ, то буржуазний націоналіст Маланюк не мав би ні вулиці, ні премії свого імені, ні згадки на малій батьківщині.

З малої, на перший погляд нічим непримітної справи української топоніміки починається і зовсім велике. Уявіть собі картину, коли виходить вранці людина на вулицю, а їй вмикають "червону читанку”, завдяки якій в очах мерехтять назви: Ленін (виходить тут ще зовсім живий), Карл Маркс, жовтнева революція, герої Сталінграду (не Чорнобилю чи космосу), Дзержинський, губитель рідного батька Павлік Морозов та імена подібних переліченим "великих українців”. В центрі самого Кіровограда ця веселка розчиняє в собі три українських прізвища - Гоголя, Маланюка та Шевченка. Зовсім "не густо”, як кажуть за північним кордоном. "Рябить” в очах у нас, у наших дітей, і в наших онуків, і не дай Боже, щоб до цієї ганьби дожили наші правнуки. Механізм зміни назв вулиць у міськвиконкомі запрограмованою на незмінність. З цією метою створили "зовсім свою” топонімічну комісію та "передрали” в одному з міст на сході держави «Положення про перейменування.». Згідно з цим диво-документом, на який посилаються при "диспутах" з українськими патріотами, перейменовувати можна лише через десять років після події або смерті особи. В зв’язку з цим відомий український поет Валерій Гончаренко, тепер вже після своєї фізичної смерті, вимушений буде "простояти" в черзі згаданий термін на "свою вулицю”. Подія проголошення незалежності України теж … колись була не "визріла”, спокійно відбула в черзі свій термін.

Можливо хтось в Кіровограді ще чекає зміни влади, або місцева влада готує великий подарунок до якоїсь річниці незалежності у вигляді площі або вулиці ? Але не чекаючи ювілейної дати, просто до чергового дня міста вичистили до блиску пам’ятник Кірову за 5000 гривень (з повідомлень в місцевій пресі) та ще одному "українцю-державнику” Леніну. На це знайшли гроші і можливість їх витрачати. Одне слово (вірніше два) – "червоний пояс” на українському горлі.

Як замислюєшся про такий стан справ і жах охоплює. Невже ми ніякі люди на ніякій землі ? Є у цієї землі справжнє власне ім’я, і дехто з нас навіть, не одягнувши шаровари все ж наважується називати себе українцем. Багатьом іншим сміливості вистачає лише їсти сало та борщ. "Неукраїнська Україна” - інших слів тут підібрати важко. Місцеві рухівці та інші горе-патріоти мляві та сварливі лише між собою і лише зараз починають чітко усвідомлювати, що їх поставили в становище "гостя у власній хаті”. Прикро вражає ще те, що містом бігають "натовпи хохлів”(навіть з депутатськими значками), що городять маячню про повернення місту "історичної російської назви» . В той же час джерела, про назву Новокозачин, що мало поселення, ще у 1755 році спритно замовчуються. Патріоти, кожний з своїм проектом назви, яких майже десять чубляться один з одним. Вся їх енергія поки, що іде лише на ворожнечу, а не на який-небудь конкретний конструктивний план дій в питанні нових перейменувань. Невже патріоти здатні гуртуватися лише за гратами або в таборах ? Живемо в часі, коли табір навколо з вище наведених назв вулиць, провулків, міст і сіл. Виникла велика "зона” відчуження від української незалежності та реалій потреби в в змінах. Якщо комусь минуле дуже миле серцю і таке ностальгічне, то після остаточної і неминучої перемоги справжнім українцям слід зробити тим "ностальгенам” подарунок чи джентльменську поступку, зарезервувавши саме для них (лише для нових вулиць) 5% назв – "провулок дешевої ковбаси”, "вулиця інвалідів перебудови”, "тупик ворогів Степана Бандери” та "майдан утопічного комунізму”. Хай їм буде ця "зона” чи маленький "заповідник” на згадку про славне минуле, в якому було місце для голодоморів та репресій.

За вікном ХХІ століття, але з комуністом у кабінеті міського голови вулиця Леніна в Кіровограді проіснує ще років п’ять… Історія крутить світом по спіралі. В будинку, що був обкомом КПУ, а нині міська рада – знову в керівник від тої ж партії. А будинок стоїть на місті колись зруйнованого комуністами храму. Після тої руйнації на лице і руйнація душ та національної свідомості. А ще всюди додатково мусується теза про дорожнечу перейменувань. А як же чинили більшовики після жовтневого перевороту 1917 року? Дорожнеча до уваги не бралася! А нам на українську топоніміку все чогось не вистачає. Хоча б з Африки приклад взяли, де до колоніально-рабської топоніміки зовсім інше ставлення відмінне від «хохляцького».

Анатолій Авдєєв