|
Доки не поховано і не згадано останньої жертви тоталітарного режиму, війну з ним не закінчено…
Президент України Віктор Ющенко.
 "Середнього
росту, кремезний дідусь з голеним обличчям, гострим поглядом, ціпком та
окулярами і, як близорука людина, все приглядався”. Ось так виглядала
за спогадами очевидця у розпалі репресій енкаведистів прибула до
Новоукраїнки переслідувана репресивними органами людина, на яку
невдовзі чекатиме розстріл із тавром "ворога народу” майже на два
десятиріччя. Мова йде про відомого поета, перекладача, театрознавця
Миколу Вороного.
Відомий майстер слова був тісно пов’язаний з
нашим краєм, центральноукраїнцями. Виступав у трупах Кропивницького,
Саксаганського, Садовського, бував на Хуторі Надія під Єлисаветградом.
Восени 1937 року він поселився в с. Глиняному Піщано-Брідського (тепер
Добровеличківського) району, а потім – у Новоукраїнці. У цей час син
Миколи Кіндратовича Марко, чиї твори у польській еміграції збирав Євген
Маланюк, перебував у засланні в Карелії.
Знову повернемося до
цитованих на початку спогадів, які належать тодішньому завідувачу
Новоукраїнської районної бібліотеки Павлові Андрієвському: "Весна 1938
року. Сиротіють діти, матері, жінки. Вже кілька десятків заарештовано…
Березень… Через кілька днів я ще раз побачив Миколу Вороного у дворі
НКВД, коли його вели в партії арештованих. Він упав на коліна, піднявши
руки вгору, й зі слізьми на очах простогнав: "Боже! За віщо?”.
7
червня українського письменника розстріляли. Де це відбулося і де
знаходиться прах Миколи Вороного? Задавшись цим питанням, ми з подивом
відзначаємо, що й через понад сім десятиріч після піку репресій, за
словами відповідального наукового редактора обласної книги
"Реабілітовані історією” Василя Бондаря, на Кіровоградщині не відомі
місця поховань тисяч центральноукраїнців, розстріляних як до, так і
після війни. Тож про ці поховання не сказано у низці томів цієї книги,
які побачили чи скоро побачать світ. Не згадується про місця розстрілів
і поховань жертв радянських каральних органів ні в реабілітаційних
ухвалах, ні в публікаціях Служби безпеки України, котра з усіх
державних структур сьогодні, можливо, найбільше робить для виконання
указів президента щодо відродження окремих сторінок раніше забороненої
національної історії ХХ століття.
Кіровоградський історик Федір
Шепель писав ("НС”, 13.04.1993 р.), що Миколу Вороного, скоріше,
розстріляли десь на околиці м. Кірового (тепер – Кіровоград), де його
утримували у в’язниці. Принагідно зазначимо, що краєзнавець Анатолій
Юрченко пише, що внука відомого генерала Емануеля 1937 року розстріляли
у фортеці Св. Єлисавети (знаходиться поруч в’язниці, яка, до речі, тоді
й знаходилася на західній околиці міста). Остаточно ж спростовує думку
про те, що в нашому місті нібито не страчували політв’язнів, начальник
відділу облдержадміністрації Василь Даценко в статті, вміщеній у книзі
"Кіровоградщина: Історія. Традиції. Сучасність”: "За кілька днів до
вступу німців у кіровоградській місцевій тюрмі (в’язниці. – С.Ш.) було
розстріляно до завершення слідства 316 політв’язнів, етапованих з
областей Західної України. Також без суду і слідства, на підставі
директив воєнного часу, було розстріляно 24 члени секти адвентистів
сьомого дня…”. Син розстріляного 1937 року поляка, головлікаря
Кіровської в’язничної лікарні Г. Зубріс у 1995 році писав
(публікувалася у "Ведомостях”): "Батька зарили десь у балці під
Красновершкою (говорили, що кіровоградських поляків знищили там зимою
1937 року)”.
На прикладі Катині, Биківні, Західної України було
встановлено, що довоєнні жертви масових репресій одразу ж після
визволення цих регіонів "списали” на фашистів. Можливо, що за цією ж
методикою діяли і на Кіровоградщині. Але в нас 18 років незалежності не
вистачило, щоб визначити місця поховань розстріляних земляків,
встановити обласний (за словами голови місцевого відділення товариства
політв’язнів і репресованих Віктора Полтавця) пам’ятник жертвам
політичних репресій, ухвалити рішення про увічнення пам’яті
репресованого імперією П. Калнишевського та героя Крут В. Шульгина. 8
років не вистачило, щоб взяти на державний облік встановлений
громадськістю пам’ятний знак-хрест з боку "Копилки” на Фортечних валах
(де, можливо, розстрілювали й закопали і прах Миколи Вороного), до
якого двічі на рік – у дні пам’яті жертв голодомору і політичних
репресій – приходять на мітинги кіровоградці на чолі з першими особами
області. Майже десять років торпедувалися рішення про увічнення пам’яті
в назві вулиці обласного центру багатолітнього політв’язня В’ячеслава
Чорновола. Зате 5 (!) робочих днів вистачило, щоб отримати листа,
зареєструвати, накласти візу, ознайомитися з думкою компетентних у
галузі історії, архітектури, пам’яткознавства, скульптури та ін.
фахівців, підготувати проект рішення, узгодити його з відповідними
підрозділами і членами виконкому, винести на засідання виконкому та
ухвалити документ 29 травня минулого року, в якому, зокрема, йдеться:
"розглянувши клопотання громадської організації "Благодійний фонд ім.
М.І. Кутузова”… від 23.05.2008 р. № 3906/05-25-12.03, виконавчий
комітет Кіровоградської міської ради вирішив: 1. Дозволити громадській
організації "Благодійний фонд ім. М.І. Кутузова” встановити пам’ятник
видатному полководцю Кутузову М.І. по вулиці Ушакова (на території
фортеці Святої Єлисавети, з боку супермаркету "Копилка”)…”.
Віктор
Полтавець 17 травня 2009 року біля знака-хреста на валах у день пам’яті
жертв політичних репресій заявив, що сьогодні окремі чиновники
облдержадміністрації протидіють внесенню цього пам’ятного знака до
держреєстру, "вони хочуть допомогти антиукраїнській "п’ятій колоні”
ліквідувати цей пам’ятний знак і встановити на його місці пам’ятник
окупаційному генералу Кутузову. Ми цього не дозволимо” (див. також
"НС”, 10.06.2008 р.). Промовець сказав і про всіляку підтримку
Товариством політичних в’язнів і репресованих значних зусиль Віктора
Ющенка для відновлення історичної справедливості і висловив сподівання,
що президента України підтримають і ті, хто має це робити на рівні
службових обов’язків чи морального усвідомлення.
|
