Напередодні від’їзду М. Новицький пробув у Т. Шевченка з третьої години дня до півночі. Господар показав гостеві свої гравюри, малюнки, автопортрет, водив того академічними залами, говорив про мистецтво майстрів пензля, зокрема Іванова і Брюллова, перед їхніми картинами, читав деякі зі своїх поетичних творів, над якими працював. Тексти окремих з них знаходилися навіть на стінах квартирки-келії, де робив терміново записи господар, коли рими приходили під час малювання. Розповідав поет про давно минуле, службу, переживання часів, коли був позбавлений права писати і малювати. На завершення він ще раз попросив поклопотати за братів та сестру і зі словами: "О, Ярино, Ярино!” гірко заплакав. Це була остання зустріч приятелів.

"Люб’язний і вельмишановний Тарасе Григоровичу!

Був я у Фліорковського. Погано. Він згоджується дати особисту волю сім’ям твоїх братів і сестри без викупу, поступається за гроші садибами, але ні за що не згоджується поступитись землями під оренду: "Цього, говорить, я зробити не можу, не збурюючи інших селян”.

Що ж накажете робити з такою бестією?.. А бестія ж цей Фліорковський, та ще яка бестія, – наймодніша!

У що він оцінює садиби – цього я не знаю, так він говорить, що для цього йому необхідні деякі міркування, котрих при мені він зробити не міг. Про все він обіцяв написати Ковалевському.

Чому я не написав до тебе одразу після приїзду до Єлисаветграда, так це відбулося від того, що я тут зустрів людину, котра обіцяла мені подіяти на Фліорковського з іншого боку. Я чекав результату цих клопотів, і чекав результату доброго, про що тобі сюрпризом і хотів оголосити; не вийшло, втім, нічого!

Не сердься за зволікання і вір щирій відданості душевно люблячого тебе

Миколи Новицького.

P.S. У Варфоломія я був і на його конях відправився до Фліорковського, залишивши Кирилівку верстах в 40 збоку. Із Жаботина, де живе Фліорковський, я не міг пробратися до твоїх братів через цілковиту неможливість дістати коней у робочу пору.

Ось на всякий випадок моя адреса: в Єлисаветград, Миколі Дементійовичу Новицькому, генерального штабу штабс-капітану, при кавалерійському училищі”.

Напевне, ця адреса вказує, що Новицький мешкав у службовому житловому приміщенні на території навчального закладу (тепер – у районі Ковалівського парку).

На викладача військових наук кавалерійського училища, офіцера генштабу Новицького чекала блискуча генеральська кар’єра, зокрема, служив командиром корпусу (за даними упорядників книги "Листи до Шевченка” – в Єлисаветграді). У його душі назавжди залишиться пам’ять про Т. Шевченка, спогади про якого надасть для публікації 1889 року в "Київській Старовині” та "Зорі”, котрі 1931 року вийдуть окремим виданням. Серед них були й записані 1883 року (а потім літературно оброблені) дорогою з Ташкента до Оренбурга в м. Казалинську спогади колишнього ротного командира Т. Шевченка. 4 березня 1900 року М. Новицький сидів у першому ряду в переповненому залі на шевченківському вечорі в Петербурзі, який закінчився етнографічно-вокально-музичними сценами невмирущих "Вечорниць”.