В цьогорічному жовтні в котрий раз до болю схожа картина повторилася. Простим свідченням і підтвердженням цього є одинока корзина квітів у пам’ятника Богданові Хмельницькому в Кіровограді. Всі перші особи області в день Покрови рушили до Олександрівського району, в село Бірки на свято козацькоїх пісні. Хороший і корисний, дуже яскравий захід, що проводиться в області не вперше, був проведений на високому професійному рівні. Та ложкою дьогтю все ж стало, можливо і демонстративне, незапрошення на свято безпосередньо свмих козаків з різних куточків області, зареєстрованих згідно чинного законодавства. Свято цього разу „зображували”, на жаль сотні ряжених, саме до яких і доречно застосовувати оте вже всім набивше оскомину слово –„шароварництво”. Кремезні мужики у вишиванках та кунтушах з могутніми голосами гарно співали козацьких пісень, а в розмовах з пресою клялися в тому, що вони козацького роду, але майже в ні в кого з них не йокнуло в серці те почуття, яке спонукало б вчинити громадянський подвиг на підтвердження тієї заїздженої фрази та подати заяву про вступ в козацтво, як це нині заведено в сучасній в Україні. Трохи доводиться цьому дивуватися, бо за це зараз не бьють, не садять до тюрем, а потрапивши в козаки, зараз вже не треба йти на війну, про що дехто дуже переймається. Не зрозумілою стала певна частина нашого українства, що доводить патріотизм методом биття кулаком у груди...

Іншим місцем вшанування козацтва на Кіровоградщині та святкуванням Покрови стала і священна земля Мамаєвого Яру на Знамянщині, біля колишнього сотенного козацького містечка Цибульова. Сотні мешканців навколишніх сіл, гості з обласного центру, що були представниками партій національно-демокроатичного спрямування та патріотчних громадських організацій разом з козаками районного товариства Чорноліського куреня приїхали вшанувати славного зхемляка Мамая до його могили-кургану, поклали квіти та сказали теплі слова на імпровізованому мітингу-реквіємі.

А в кіровоградському ліцеї козацько-лицарського виховання- школі № 21, підвалини якого заклав, ще у радянські часи педагог-новатор, кандидат педагогічних наук, заслужений вчитель України полковник УК Василь Каюков, в ці дні відбулася урочиста посвята молодих козаків двох загонів Старо-Балашівського куреня імені Івана Сірка та урочиста Покровська рада. Гості з усієї області, що стали її свідками, були трохи приємно вражені та здивовані, жваво цікавилися досвідом роботи ліцею та його козацького куреня, дитячим козацьким самоврядуванням.

А тим часом Покрова все більше святкується в народі, як і годиться, правиться в церквах, де згадується славне українське воїнство: козацтво, січові стрільці та воїни УПА. В Храмі Святого Володимира Української Автокефальної Православної Церкви, що в Кіровограді на урочисте богослужіння прийшов чималий гурт козаків Буго-Гардівської Паланки Українського козацтва. Далі гурт козаків в парадних одностроях рушив до згаданого вище пам’ятника Богданові Хмельницькому, де відбулося покладання квітів та урочистий молебен за Україну і Українське козацтво. Цей захід з часів поновлення пам’ятника гетьманові у 1995 році став для козаків-бугогардівців щорічно традиційним. Один з козаків, у день свят з болем констатував, що це відновлення було чи не єдиним подарунком влади козакам, про який вони її просили. На жаль, слід констатувати, що козакам cімнадцять років, що непомітно сплили від часу відродження Українського козацтва не надано жодного приміщення, раз за разом припинила свою діяльність координаційна рада у справах відродження козацтва при обласній державній адміністрації. Нині там намагаються кермувати вигнанці з Українського козацтва, у яких "рильце в пушку”

Але не зважаючи на згадані прикрі моменті в взаємодії козаків з владою, ніхто не збирається опускати руки, чи відходити від справи відродження славного лицарства, його традицій і споконвічного звичаю. Виникають в області нові осередки, козаки висувають нові ініціативи, які без усякого сумніву доведуть до логічного завершення, бо Буго-Гард земля наша, козацька, де здавна без сторонніх підказок хазяйнували козаки, згідно старовинного звичаю і заради святої неньки України. Саме в такий спосіб, а не на голих словах, спрацьовує стара істина –„Козацькому роду – нема преводу!”

Анатолій Авдєєв