Минуло багато років, і вже за відсутності педагога-новатора Василя Каюкова, збулася його мрія про створення школи-ліцею. Позаминулого року відбувся перший випуск козаків-ліцеїстів, що дав врожай з трьох медалістів. Випуск був святковим і урочистим, за участю козацької старшини Буго-Гардівської паланки Українського козацтва, котра з самого заснування козацької школи шефствує над нею і приймає активну участь у житті навчального закладу. Потім з виникненням інших дрібніших, часом майже кишенькових козацтв в області робилося спроби «приватизувати на свій баланс» цей козацький «острівець науки» іншими течіями, зокрема УРК, ймовірно для справної і вражаючої звітності та певного окозамилювання.

І цього першого вересня козацькій ліцей в Кіровограді розпочав новий навчальний рік під козацькими прапорами. І цим воно завжди незвичне, як і виносом козацьких прапорів та виконанням шкільного гімну. Колектив козацької школи-ліцею приймав у свою сім’ю чергових першокласників та приймав поздоровлення з днем знань. Свято вирувало квітами, музикою та вітаннями. Більше всіх хвилювалися першокласники та їх батьки, які урочисто приводили своїх чад у нове невідоме для них життя, і до того ж козацьке.

А нині у школі-ліцеї свято 90-літнього ювілею завітали високі гості на чолі з головою обласної ради Миколою Сихомлином та міським головою Володимиром Пузаковим. На ювілейні урочистості завітами випускники різних років, педагоги з вченими ступенями, трудовий шлях яких починався в ліцеї, батьки та звичайно козацька старшина Буго-Гардівської паланки Українського козацтва. На урочистостях було багато теплих слів, пісень та подарунків ювілярам, а серед них оргтехніка, спортінвентар та нова газова котельня. Присутніх на святі вразили і фільм про школу, таланти учнів та вчителів, що демонструвалися на сцені та виставці, і ювілейний торт зі свічками.

А ще сам козацький ліцей розташований на березі козацької річки Інгул та має славні традиції: її адреса – вулиця Антона Антоновича Антонова, Героя Радянського Союзу і вихованця цієї школи. Тому за прикладами героїзму вихователям козацької малечі далеко ходити не треба.

А в далекому минулому за часів козаччини це місце теж має слід в історії, бо саме поруч на Інгульському броді у 1670-1671 роках доля звела двох видатних козаків кошового Івана Сірка та майбутнього гетьмана Івана Мазепу. Доля другого була в руках першого, бо депутація від Петра Дорошенка до кримського хана натрапивши на загін запорожців, була засуджена на смерть за те, що везла українських дівчат у рабство. Торгівля людьми за запорозькими звичаями була поза законом. Страти уник лише Іван Мазепа. Його Іван Сірко помилував та відпустив, за переказами, зі словами:»Ти ще прислужишся Україні…»

Поруч вже було містечко Кущівка, яке дало назву однойменному куреню на Січі, і що вперто заперечують російські історіографи, які підміняють поняття середньовічної української демократії та цивілізації зручним і потрібним для себе поняттям «дике поле».

Зараз Україна ніби прокидається, оживає українське козацтво, що дуже непокоїть можливих прихованих ворогів України. Приклади подібні козацькому ліцею в Кіровограді з самоврядним Старобалашівським куренем імені Івана Сірка поки що, на жаль, поодинокі приклади в Україні. Наука в Україні завжди була справою козацькою.

Про це на святі повідали козаки та розповіли про січову школу та освітній рівень козацьких ватажків. А крім неї були і церковні школи по селах та містечках на чолі з священиками, яких в ті часи обирала з числа кращих козацька громада… Тому і вистояла у всіх буревіях історії духовно сильна козацька Україна.

Навіть для деяких батьків іноді подібне буває відкриттям, і в козацькі товариства вони потрапляють завдяки своїм дітям, що нагадують дорослим про їх справжнє коріння та стають каталізатором такого явища, як гра у жилах козацької крові.

Анатолій Авдєєв