 Упродовж
другої половини травня у Кіровоградській обласній філармонії проходив XIVфестиваль камерної та
симфонічної музики «Травневі музичні зустрічі».
Той
факт, що фестиваль проходить в обласному центрі вчотирнадцяте, багато про що
говорить. Найперше про те, що в місті й районних центрах існує непереборна
потреба в академічній музиці. Це, як ніхто, відчуває Директор філармонії,
заслужений працівник культури України Микола Кравченко, який свого часу
започаткував «Травневі музичні зустрічі» разом із незабутнім Богодаром
Которовичем і за минулі роки не зневірився у перспективності свого дітища,
незважаючи на непрості попередні роки. А по-друге, про те, що обласна влада проявляє
розуміння й фінансує подібний потяг. Хоча нинішній фестиваль, порівняно, з
попередніми, через загальнодержавні фінансові проблеми, вийшов значно
скромнішим, у ньому були присутні всі попередні складові: а/ різноманітність
програм (джаз, камерна й симфонічна музика, солісти й оркестри); б/ діалог
місцевих митців (камерний оркестр «Концертіно», симфонічний і камерний оркестри
Кіровоградського музичного училища) та гостей (Вінницький камерний оркестр
«Арката», піаністи Микола Дівін із Києва та Дмитро Гордін із Москви); в/ чергування
сольних (фортепіанних) і оркестрових програм. Але безперечною кульмінацією став
концерт пам’яті відомого кіровоградського діяча, чудового скрипаля й диригента
Юрія Хилобокова.
Саме
Юрій Павлович Хилобоков був одним із перших солістів Кіровоградської обласної
філармонії (вперше виступив на цій сцені ще в буремному 1944 р.),
ініціатором створення і незмінним упродовж 35 років керівником симфонічного
оркестру Кіровоградського музичного училища (де упродовж багатьох років не лише
викладав, а завідував навчальною частиною), понад сорок років вів клас скрипки
у дитячій музичній школі № 1, куди повернувся по закінченні Одеської
консерваторії, стояв біля витоків створення одного з перших (а точніше –
другого після Київського) в Україні камерних оркестрів. Саме з цим колективом
він об’їздив усі колосальні обшири колишнього радянського Союзу. Віхи творчого
шляху Маестро окреслила Наталя Бондаренко (художній керівник філармонії і автор
проекту). А на великому екрані перед очима присутніх постав головний
герой – неймовірно красивий, елегантний, динамічний – саме таким
зберегла його для нащадків кіноплівка 1980-х.
Отже,
що цілком логічно, меморіальну програму було складено з улюблених творів
Маестро. Звучали твори А. Вівальді, Ґ. Ф. Генделя,
В. А. Моцарта, Л. Бетховена, Дж. Россіні. А представив їх
переповненій залі камерний оркестр Кіровоградської обласної філармонії
«Концертіно», який сьогодні очолює дочка Юрія Павловича – заслужений діяч
мистецтв України Наталія Хилобокова. Склад оркестру підсилили столичними
музикантами: завдяки скрипалеві Андрію Рахманіну (колишньому учню Ю. Хилобокова)
і віолончелістові Дмитрові Глущенку (з камерного ансамблю «Київські солісти»)
та альтистові Костянтину Кулебі (Київський камерний оркестр) оркестр зазвучав
насичено й могутньо.
По
суті, це був справжній концерт-вистава. Сцена й глядацька зала поринули в
темряву. Усі погляди прикуті до великого екрану, звідки лунає музика –
перша частина концерту «Ніч» Антоніо Вівальді. Звісно, диригує Юрій Хилобоков –
енергійно, динамічно, пристрасно. Соло виконує відмий у місті молодий музикант
Володимир Залевський (флейта). Це демонструється фрагмент документального
фільму про Юрія Хилобокова з архівів обласного телебачення (режисером концерту
виступив Микола Горохов – головний режисер Кіровоградської ТРК). Закінчилася
каденція, спалахнуло світло, і глядачі побачили на сцені живий оркестр –
«Концертіно». А на авансцені – той самий, тільки на чверть століття
старший Володимир Залевський – заслужений працівник культури. От тільки
оркестр без диригента: Наталя Хилобокова – «граючий тренер» – завжди
виконує партію першої скрипки. Знову бере слово музика – тепер уже «вживу»
звучать друга й третя частини концерту.
Завдяки
натхненній грі музикантів, спогадам про Ю. Хилобокова його дочки Тетяни
Фурлет (викладачки ДМШ №1 ім. Г. Нейгауза й директорки його
меморіального музею), колишньої учениці Євгенії Малявкіної, яка колись грала
під його орудою, а тепер очолює ту саму ДМШ № 1 – заклад, якому
Юрій Павлович віддав 43 роки) та згадуваного вже Андрія Рахманіна вечір вийшов
особливо зворушливим, сповненим високої поетики й душевності. На закінчення ж
апофеозом вічно живої Пам’яті та Її Величності Музиці прозвучав Концерт
А. Вівальді для 4-х скрипок та камерного оркестру (насправді солювали дві
скрипки й дві флейти – Наталя Хилобокова, Ганна Ілечко, Володимир
Залевський та Олександр Авдієнко). А насамкінець на сцену з квітами, що їх він
поклав до портрету Маестро, вийшов маленький хлопчик зі скрипочкою-чвертушкою у
футлярі. Так, як колись Серьожа Рахманін, як сотні інших, яких Юрій Павлович
вивів у широкий музичний світ, які ніколи не забудуть свого Вчителя.
Ірина Сікорська,
кандидат мистецтвознавства,
Кіровоград-Київ
| 
