Міська влада Кіровограда мавпує вуличний топонімічний проект німецької окупаційної влади літа 1941 року та повертає  двом центральним вулицям міста замість радянських назв дореволюційні. Одна відмінність лише в тому, що німці робили це швидше і масштабніше. Але  в одній з назв застосували нове словечко, що практично відсутнє в літературній українській мові – «дворцова». Ясна річ, що філологам та іншому письменному люду це не те що не до вподоби або «ріже вухо», а просто виглядає, як чисте  невігластво та «жлобство». От і з’явився лист  до  влади під назвою «Філологи  за Театральну вулицю», який підписало біля тридцяти відомих журналістів, письменників , філологів з вченими ступенями та народних і заслужених артистів та працівників культури. Побачивши таке діло, їх змавпувала жменька маловідомих та зовсім невідомих журналістів, що підіграють брехливою писаниною владі, видавши  по-донецькому «на гора» свою прокламацію «Журналісти за Дворцову» ( нічого собі які «грамотні» журналісти).

 Та цим не обмежилося. Один з сайтів оприлюднив «погрози невідомого Дубровського, що лякав підпалом місцеве майже українофобське російськомовне видання «Україна-центр».  Далі цирк топонімічних перепалок не затих, бо один з відомих українофобів та член горезвісної міської топонімічної комісії Віталій Кривенко зібравши нашвидкоруч  аж  14 архітекторів  видав знову по-донецькому «на гора»   ще одну відозву «Архітектори за повернення історичних назв кіровоградським вулицям» .  Людей проти філологів та науковців здалося мало і список доповнили будівельниками, інженерами, бухгалтерами та завгоспами.  Все, як і в часи червоного совка, але  тільки організовує все інша партія, куди влилися перефарбовані  з червоного в синє кадри. Стосовно  ж архітекторів, то люди з відділу кадрів кажуть, що перший підписант, мабуть придбавши титул «заслуженого архітектора» забув  чи зажлобився придбати диплом архітектора. Ну, буває таке. Але організувавши собі архітектурний ореол на розробці постаментів пам’ятників, пішов далі – в топоніміку, геральдику, вексіологію, а може і ще кудись.

    Читаючи все це, здається,  що щось кухарки, прачки та двірники забарилися…  Якісь вони мляві та байдужі до спритно видуманого топонімічного відмивання коштів та проросійського шовіністичного галасу. Невже у їх стрункі лави втесалися українці з навколишніх сіл( назвемо їх селюками), що вони так неґречно себе поводять та  не тягнуть руки за «історичний вітер від батюшок-царів»?

 Смішно, а ще більше прикро спостерігати такий шовіністичний проросійський шабаш в топоніміці у центрі України на двадцять першому році незалежності. Не пролюстрували, не перевиховали (як вони в концтаборах), не розігнали кийками по закутках та промовчали там,  де не можна було мовчати, а тому і маємо що маємо…

Володимир Мілевський