Як бадьоро запевняє прес-служба облдержадміністрації, наша область першою в Україні прийняла програму «Освітній округ — 2011—2015». Нею передбачено оптимізувати 214 шкіл — майже третину з тих, котрі діють в області. Голова облдержадміністрації Сергій Ларін, що підкреслено демонструє свою мало не батьківську турботу про простих людей, у своїх виступах під час публічних заходів, на прес-конференціях, десятки разів запевняв: школи в селах будуть оптимізовуватися тільки за згодою з територіальними громадами. Яка ж картина насправді?

Закрити не можна? Призупинити!

Рішення про ліквідацію і призупинення діяльності шкіл (а нинішнього року така доля чекає 16 навчальних закладів) найчастіше викликали бурхливо негативну реакцію селян. Незадоволені мешканці сіл Березівка Гайворонського району, Катеринівка — Долинського, Мирне — Бобринець-кого, Лісне — Кіровоградського. Чиновники не зуміли переконати членів територіальних громад, що без шкіл тут справді можна обійтися і таке рішення піде на користь освітньому рівню тих дітей, яких возитимуть на навчання в сусідні населені пункти. Без згоди мешканців школи у сільській місцевості забороняє закривати Закон «Про загальну середню освіту». Не зуміли переконати, тож почали тиснути.

Микола Токаренко, який мешкає у селі Лісне Кіровоградського району, виступив на сходці села проти реорганізації школи, яка міститься в сусідньому селі й до якої ходять понад 20 дітей. Увечері до його садиби під’їхала машина, з котрої вийшли двоє у міліцейській формі. Розмова велася про те, нащо, мовляв, Миколі Івановичу зайві проблеми і чи йому найбільше треба, що він відстоює ту школу. Коли ж Микола Токаренко попросив «стражів порядку» показати посвідчення, ті, погрожуючи фізичною розправою, сіли в машину й зникли (автомобіль марки «Опель», державний номер 6775АІ).

Вкрай напруженою залишається ситуація в селі Осички Вільшан­ського району, де призупинено діяльність загальноосвітньої школи I-II ступеня (18 учнів). Зроблено це розпорядженням голови райдержадміністрації Геннадія Іванова. Вже сам цей факт учителі та інші мешканці територіальної громади вважають незаконним, адже кошти на діяльність школи виділяє районна рада, а не адміністрація. Та й сам термін — призупинення — осичківчани небезпідставно вважають надуманим: Закон «Про загальну середню освіту» передбачає або ліквідацію, або реорганізацію. Що ж таке призупинення? Коли воно має скінчитися? І що залишиться від школи після кількох років такого простою? Хто тоді фінансуватиме її ремонт і відновлення? Запитань більше ніж досить. Відповіді — жодної.

Своїм розпорядженням Геннадій Іванов зобов’язав районний відділ освіти працевлаштувати вивільнених педагогів. Як повідомив Ігор Блящук, учитель Осичківської школи, за тиждень до початку навчального року адекватної альтернативи не запропоновано жодному вчителеві. Не можна ж такими вважати пропозиції шести-восьми годин викладання за 20—30 кілометрів від рідного села.

Всі ці дії районної влади викликали справедливе обурення жителів села Осички. Відбулися збори територіальної громади, на яких її члени одностайно висловилися проти закриття школи. Приміщення Осичківської ЗОШ — одне з найкращих у районі, а тому в громади є всі підстави припускати, що хтось із району або області поклав око на ласий об’єкт. Адже школа стоїть у мальовничому місці біля річки Синюхи, поруч — сосновий бір, мисливські угіддя. Люди звернулися з відповідними телеграмами до президента України, Кабінету міністрів, облдерж­адміністрації. Районна влада, реагуючи на ці звернення, обіцяла діяти в рамках чинного законодавства, але віз і нині там. Більше того, голова райдежадміністрації публічно вихваляється, що йому ніхто не завадить закрити школу.

Тим часом розпорядження голови райдержадміністрації призупинене протестом районної прокуратури, яка вважає, що воно «…незаконне і прийняте всупереч чинному законодавству». Вільшанська РДА відхилила протест прокуратури, та ж подала позовну заяву про визнання незаконним згаданого рішення до суду. Свято першого дзвінка осичківчани збираються провести у рідній школі.

Так само звернулися до суду батьки дітей Володимирівської ЗОШ I-II ступеня (25 учнів), що у Знам’янському районі. Її діяльність також призупинено, а педагоги, як повідомила вчителька української мови та літератури цієї школи Світлана Лісовенко, залишилися без роботи.

До речі, у програмі, прийнятій обласною радою (всього 54 голосами зі ста), «призупинення діяльності» передбачене для 50 навчальних закладів.

Рідкісна птиця — округ?

Що ж слід розуміти під поняттям «оптимізація», якій підлягатимуть решта понад півтори сотні навчальних закладів? Як пояснила начальник управління освіти облдерж­адміністрації Ельза Лещенко, оптимізація передбачає зміни ступеневості шкіл — із І-ІІІ рівня на І—ІІ та І, тимчасове призупинення їхньої діяльності і закриття. Програмою, прийнятою обласною радою, планується зекономити за п’ять років 63,1 млн. грн., які «…будуть спрямовані на фінансування навчальних закладів». Сміховинна сума на тлі тих сотень мільйонів і мільярдів, що їх, як офіційно повідомляє КРУ, розкрадаються або списуються державою на користь новітніх скоробагатьків. А вартість шкільних автобусів, які на наших шляхах більше кількох років не витримують? Скільки ми зекономимо? Тим більше що нинішнього року дітей, котрі сядуть за парти, в області не поменшало. Першокласників — майже дев’ять тисяч, як і торік, а одинадцятикласників навіть на чотири тисячі більше.

Та й чи можна все виміряти грішми? Школа — це не тільки конкретні знання з певного предмета, це ще й духовний осередок. До речі, як зазначає вчитель-методист Віра Соколова, більшість авторських програм сільських учителів спрямовані саме на розвиток духовності.

Усі ці проблеми має вирішити освітній округ. Що ж воно, як його розуміє нинішня влада? Схоже, чиновники від освіти й самі до кінця цього не знають. На недавній нараді начальник управління освіти облдержадміністрації, говорячи про опорні школи, наголошувала, що абсолютна більшість їх підключена до Інтернету. Отже, це — школа, в яку возитимуть дітей із тих, котрі ліквідували (чи то пак — призупинили діяльність) і в якій працюватиме інтернет. Чи не малувато? А начальник управління освіти Кіровоградського міськвиконкому Лариса Костенко у прямому ефірі передачі однієї з місцевих телекомпаній взагалі повідомила, що освітній округ — це коли поєднують в одному закладі школу і дитсадок…

Хай там як, а педагогічній громадськості області не представлена концепція — що таке освітній округ, які його особливості, чи справді сприятиме така форма підвищенню рівня освіти, як про це трубить влада. І не зрозуміло, чому так поспішно, не порадившись, не врахувавши пропозицій освітян, не дійшовши, врешті, консенсусу всіх зацікавлених сторін, програму про цей округ потрібно приймати?

П’ять років тому в області теж створювались освітні округи. Тоді до цього підштовхнула можливість узяти участь у конкурсі, оголошеному Міністерством освіти і Світовим банком, у рамках програми, що так і називалася: «Рівний доступ до якісної освіти». Центром такого округу мала стати школа з доброю матеріальною базою, підведеними комунікаціями та сильним педагогічним колективом. Навколо неї (у межах 15 кілометрів) мали об’єднатися інші — І-ІІ ступеня, початкові, заклади позашкільного виховання. У базовій школі виділяли один або два напрями, з яких у ній були найсильніші фахівці. Вони мали проводити навчання з учнями всіх шкіл округу, які, зрозуміло, бажають цього і проявляють відповідні нахили, у вихідні. Для цього створювалися спеціальні міжшкільні факультативи, дітей же підвозили шкільні автобуси. Тодішній начальник управління освіти облдержадміністрації Лариса Нечепоренко вважала, що така система стимулює не тільки здібних і талановитих дітей, а й тих, хто трохи відстає, адже школярі краще вчаться там, де з’являються лідери.

Такий підхід мав також мобілізувати й сільського вчителя. І не тільки у плані змагальності чи морального заохочення. Для тих, хто мав бути задіяний у цьому процесі, передбачалися надбавки в розмірі 30—50 відсотків посадових окладів. Вихід на статус базової школи означав би для педагогів постійне навчання, удосконалення, зміцнення керівного складу.

Що ж тепер? Руйнація, безробітні вчителі, перевезення дітей? З Осичок, як стверджують мешканці, шкільний автобус відходить о пів на сьому ранку. Кому потрібна така програма і такі округи?

Звісно, село старіє і безлюдніє. Зменшення працівників у сільському господарстві — закономірний процес. Але така програма мала б зважити всі чинники у комплексі — і віддаленість, і господарські перспективи, і рішення територіальнних громад, і стан приміщень та педагогічного колективу. Держава заборгувала перед селом. І ці борги потрібно віддавати, а не знову економити. Так мали б мислити люди відповідальні і небайдужі. Голова ж облдержадміністрації Сергій Ларін на останній сесії обласної ради заявив — мовляв, якщо територіальні громади хочуть мати школи, то нехай їх самі й утримують… Неначе він не знає, що таких механізмів не передбачено, а якби навіть вони й були, понищене і зубожіле село не має таких можливостей. Чого ж тоді варті його попередні заяви?

Що ж — прокукурікали вчасно, а там хай хоч і сонце не сходить?

Свіітлана Орел